Америка. Франц Кафка
Карл кинувся вперед, так перебіг кімнату, що трохи навіть зачепивши офіцера у фотелі; служник, зігнувшись, із розпростертими руками кинувся йому навперейми, наче ловлячи комаху, але Карл перший опинився біля стола старшого касира й ухопився за нього на той випадок, якби служник спробував відтягнути його геть.
В кімнаті, звичайно, відразу всі пожвавішали. Корабельний офіцер підхопився з-за столу, панове з портової управи дивилися незворушно, але уважно; обидва пани під вікном приступили один до одного, а служник, гадаючи, що йому не місце там, де виявляє зацікавлення вище панство, відступив назад. Паровичник при дверях напружено чекав моменту, коли знадобиться його допомога. Врешті головний касир різко обернувся в своєму фотелі праворуч. Карл витягнув зі своєї потайної кишені, яку зовсім і не ховав від поглядів цих людей, свій закордонний паспорт і, розгорнувши, поклав його, замість відрекомендуватися, на стіл. Старший касир, здавалося, великої ваги паспортові не надав, бо відцопнув його двома пальцями набік, і тоді Карл, так ніби з формальностями, на щастя, було покінчено, знову заховав паспорт до кишені.
– Дозволю собі сказати, – почав він потім, – що, як на мене, пана паровичника скривджено. Тут є якийсь Шубаль, який з нього збиткується. А пан паровичник тим часом служив на багатьох кораблях, які він може вам перерахувати, і всюди ним були задоволені; він старанний, любить працю, і справді не зрозуміло, чому саме на цьому судні, де служба не така страшенно важка, як, наприклад, на торговому вітрильнику, він мав би бути не на місці. Тим-то лише наклеп заважає йому підноситися по службі й не дає здобути визнання, інакше він обов’язково здобув би його. Я розповів про це лиш загалом, а докладно всі свої скарги викладе вам він сам.
Цими словами Карл звертався до всіх присутніх, бо й справді його слухали всі, і було найпевніше, що серед усіх разом знайдеться швидше якийсь праведник, і праведником цим буде саме старший касир. Окрім того, Карл хитро змовчав, що познайомився з паровичником зовсім недавно. Взагалі ж Карл говорив би ще краще, якби його не збентежило червоне обличчя чоловіка, що тримав бамбуковий ціпок, – його він уперше побачив з свого теперішнього місця.
– Це все правда слово в слово, – мовив паровичник, перш ніж його встигли спитати про щось, навіть узагалі перш аніж хто-небудь на нього глянув. Цей надмірний поспіх став би великою помилкою, якби чоловік з орденами, який був – Карл тепер збагнув це – самим капітаном, не поклав, очевидно, вислухати паровичника. Він простягнув руку і твердим голосом покликав паровичника.
– Ходіть-но сюди! – мовив він, наче молотом ударив. Тепер усе залежало від поведінки паровичника, бо щодо справедливості його справи Карл не мав жадного сумніву.
На щастя, принагідно з’ясувалося, що світа парович-ник-таки повидав. На диво спокійно він вийняв одним рухом із своєї валізки жмут паперів, а також записника, підійшов, ніби це була звичайна річ, до капітана, анітрохи не звертаючи уваги на старшого касира, і розклав на підвіконні