Хрещення Русі. Володимир Духопельников
організація може надати йому більш істотної підтримки, аніж не пов’язане між собою жрецтво численних античних божеств. При ньому сьомий день тижня був оголошений ринковим (тобто вільним від роботи). Цей день, за вченням астрологів, вважався днем Сонця. Християни ж присвятили його Христові. З IV ст. 25 грудня – свято народження Непереможного Сонця – почали відзначати як свято Різдва Христового.
У 325 р. в місті Нікея в Малій Азії було скликано собор єпископів. Учасники собору прийняли християнський символ віри (головні положення віровчення). Основним догматом у віровченні затверджувалася троїстість Бога – «єдиного в трьох особах». Константинопольський собор єпископів в 381 р. остаточно затвердив цей догмат. У рішенні собору записано: «Віра 318 батьків, що збиралися в Нікеї Віфінській, не буде скасованою, але нехай пробуває панівною».
Здавалося, що всі проблеми у відносинах імператора і християнської церковної організації вирішено. Але це було не так. Між єпископами різних міст в різних частинах імперії розгорілася боротьба за першість, за право тлумачити символ віри. Найбільше ці суперечки загострилися після 395 року – поділу єдиної Римської імперії на Західну і Східну. Відповідно й християнська церква стала називатися Західною і Східною. Остаточний поділ церков відбувся 1054 року. Західна церква зберегла стару назву – католицька (загальна, всесвітня). Східна церква закріпила за собою назву православна (вірна, правильна думка). Не будемо тут зупинятися на розбіжностях у тлумаченні основних догматів християнства православними і католиками. На ці розбіжності ще в XI ст. вказав Київський митрополит Георгій.
Як бачимо, на той час, коли великий князь Володимир приймав рішення про введення на язичницькій Русі однієї зі світових релігій, Русь межувала з країнами, що сповідували іслам, іудаїзм, західне (католицьке) і східне (православне) християнство.
Язичницькі вірування східних слов’ян
У цих віруваннях відбилося первісне уявлення людей про те, що в оточуючому світі діють злі і добрі духи. Ці духи перебували в стані безперервної боротьби один з одним. До злих духів слов’яни відносили упирів – мерців, що оживають, вампірів, які нападають на людей і ссуть їх кров і здатні перевтілитися у дорослу людину, в дитину, в тварину і спричинити тим, хто живе на землі, серйозної шкоди. Упирям протистояли добрі духи – берегині, які охороняли життя і спокій людини, плоди його діяльності.
Слов’яни поклонялися і приносили жертви криницям, озерам, річкам, гаям тощо.
Наші далекі предки божествами родючості вважали Рода і Рожаниць. Слов’яни шанували Рода як творця Всесвіту. Він давав людям життя, правив небом, розпоряджався дощем, посилав на землю блискавки, керував підземним царством. Разом з Родом зазвичай виступають Рожаниці – богині родючості. Їх день – 9 вересня – відзначався щороку після завершення сільськогосподарських робіт. Потім на зміну Родові прийшли інші боги. Небо