Чари країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум
він натрапив на пристойний заїзд і спитав господаря, чи можна тут попоїсти й переночувати.
– Якщо маєте гроші, щоб заплатити, то чом ні, – відповів господар. – А не маєте – йдіть куди хочете.
Кікі здивувався, бо в країні Оз грошей взагалі нема, там кожен бере, що хоче, без плати. Тому грошей він не мав і тепер пішов шукати гостинності десь-інде. Проходячи повз вікна заїзду, він побачив одного літнього чоловіка, що рахував на столі чималу купу золотих кружалець. Кікі подумав, що це, мабуть, і є гроші. За одне кружальце можна купити вечерю й переночувати, подумав він, а тому перекинувся сорокою і, влетівши у відчинене вікно, вхопив дзьобом одне кружальце і вилетів. Старий не встиг нічого вдіяти: він боявся покинути на столі купу грошей і гнатися за сорокою, а поки зсипав золото в гаман і сховав гаман у кишеню, птаха-злодійка вже зникла з очей і шукати її було б безглуздям.
Кікі Ару перелетів неподалік на купу дерев, упустив монету на землю, вернувся у свою власну подобу, підняв золотого й сховав у кишеню.
– Ти ще пошкодуєш за цим! – раптом почув тоненький голосочок у нього над головою.
Кікі звів очі й побачив, що на гілочці сидить горобець і дивиться на нього.
– За чим пошкодую? – спитав він.
– Та я ж усе бачив, – пояснив Горобець. – Я бачив, як ти дививсь у вікно на золото, а потім перекинувся сорокою й обікрав старого, а тоді прилетів сюди й перекинувся із пташиної подоби у свою власну. Це чари, а чари – погане, незаконне діло. Крім того, ти вкрав гроші, а це ще більший злочин. Колись ти за цим пошкодуєш.
– Дарма, – насупившись, відказав Кікі.
– І ти не боїшся бути лихим? – спитав Горобець.
– Та я, скільки знаю, наче й не був лихим, – відповів Кікі, – та коли так, то я радий. Бо я не люблю добрих людей. Я завжди хотів бути лихим, тільки не знав, як ним стати.
– Ха-ха-ха, – гучно зареготав хтось позаду нього, – так і слід, хлопче! Я радий, що зустрів тебе, дай-но руку!
Горобець злякано цвірінькнув і полетів геть.
Глава 3. Двоє лихих
Кікі обернувся й побачив біля себе якогось чудного старигана. Увесь покорчений, з гладким черевом і тонкими руками та ногами. А ще він був кругловидий і мав білі кущуваті бурці, що звисали гострячками нижче пояса, та сиву чуприну, що стирчала гострячком на маківці. Вбраний був у сіро-буру облиплу одіж, і напхані чимось кишені аж випинались.
– Я не знав, що ви тут, – сказав Кікі.
– А я з’явився після тебе, – пояснив химерний дідок.
– Хто ви такий? – спитав Кікі.
– Мене звуть Коструббо. Я був Королем номів, але мене витурили з моєї країни, і тепер я мандрівець.
– А за що вони вас витурили? – спитав його юнак.
– Та тепер така мода пішла – королів витурювати. Я був добрим королем – для себе, звісно, – але оті жахливі люди з Озу не давали мені спокою. Довелося зректись трону.
– А що це означає?
– Це означає, що тебе витурюють. Але поговорімо про щось приємніше. Хто ти