Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко
тим, що він може потонути, знову вертав його на берег. Він довго сидів, сумно оглядаючись навкруги. Нарешті, коли хлопець зовсім вже хотів був кинутися у річку, мовляв – що буде, то й буде, він побачив, що з лісу на тому березі вийшли два чоловіки. Одного з них зразу пізнав Дорош. Це був старий дід Журавель, що мав пасіку недалеко від річки. Ідучи купатися, хлопці обов’язково проходили повз пасіку й город старого Журавля. Журавель завжди сидів у курені і мовчки курив люльку. Хлопці чемно проходили повз старого, уклонялися й казали:
– Здорові були, діду Денисе!
Дід пересовував люльку з одного кутка рота в другий і питав:
– Знову красти городину?
– Ні, ми купатися.
– Так… – пухкав люлькою старий Журавель.
Повертаючися з купання, хлопці вже не йшли повз курінь, а плазом кралися поміж огудиною і набирали у пазухи молоді зелені огірки. У кожного вдома був свій город, але крадене завжди здається солодшим. Старий мав ще досить зірке око.
– Держи! – кричав він, побачивши хлопців, хоч держати було нікому.
Хлопці, як зграя горобців, летіли городом, перестрибуючи через грядки, а старий Журавель тупцяв на однім місці коло куреня, гро-зився люлькою услід хлопцям і кричав:
– Дожену… жовч видавлю!
Дорош мимоволі згадав це, побачивши Журавля, і усміхнувся.
Чоловік, що йшов з Журавлем, був молодий, дужий і високий на зріст, у розхристаній білій сорочці і в синіх штанях; матня його штанів була така довга, що мало не волочилася по землі. І дід і молодий були без шапок. Чубаті голови їхні, одна сива – дідова, а друга чорна – незнайомця, виблискували на сонці.
– Диви… – сказав Журавель, побачивши на березі Дорошеві сорочку й штани, – потоп хлопець.
Молодий приставив долоню до лоба й почав розглядати річку.
– Та невже потоп?.. Еге-ге! – сказав він, побачивши хлопця, – втоплений гріється на сонечку.
– Де, де? – спитав старий і собі, притуляючи долоню до лоба. – Де втоплений?
– Та ось на тому березі. Чого зажурився? – крикнув молодий Дорошеві. – Пливи сюди!
– Не можу! – крикнув Дорош.
– А як ти туди добрався?
– Переплив.
– Хе, хе… – засміявся старий. – Чудасія: туди пливе, а назад не може. Це як наш колишній курінний Жаба. Помер вже, хай йому грець. Так той було каже: у мене така вдача – до шинку дійти можу, а назад ні. Чудасія!
Журавель та молодий почали роздягатися. Старий потихеньку зняв сорочку, поклав її собі на коліна і подивився на комір; придавивши щось, що тихо тріснуло у нього під нігтем, він витер сорочкою під пахвами і обережно, наче вона була скляна, поклав її на пісок.
Поки дід вовтузився зі своєю сорочкою і шкрябав волохаті груди, молодий вже розібрався і, розігнавшись, плигнув у річку.
Він так довго був під водою, що Дорош навіть стурбувався і подивився на діда, чи не збирається той рятувати молодого, але дід навіть не дивився на річку, а сидів вже зовсім голий і, піднявши угору штани, розглядав свою драну