Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки. Народное творчество
Здивувався зять Сонця, запитує:
– Як це ви вляглися на топорищі удвох, ще й місце лишилося?
– Туди прямуючих ми багато бачили, а назад – жодного, – сказали чоловік і жінка, – іди, повернешся – розкажемо.
Поминув їх зять Сонця, пішов далі.
Довго йшов чи не довго, дійшов одного місця і знову здивувався. Лежать чоловік і жінка на шкурі буйвола, штовхаються, лаються, за місце сперечаються, ніяк удвох не поміщаються.
Підійшов, привітався, каже:
– Що це з вами, невже на шкурі буйвола удвох тісно лежати?
– Туди прямуючих ми багато бачили, а назад – жодного, – сказали чоловік і жінка, – іди, повернешся – розкажемо.
Поминув і їх зять Сонця, іде далі. Бачить – набрала стара бабця яєць і зводить з них вежу. Розкладе, підніме трохи над землею, падає вежа, б’ються яйця. А бабця знову збирає лишок і вежу будує.
Підійшов здивований хлібороб, запитує:
– Що це ти, матінко, робиш? Де це бачено, щоб із яєць вежу зводити, і кому це вдалося?
– Іди, повернешся, розкажу, – каже стара.
Пішов далі зять Сонця за своїм яблуком.
Іде, бачить – сидить старенька біля тоне1. Посадить в тоне білий, як вата, хліб, а виймає чорний, як земля. Здивувався, запитує:
– Чому ти білий хліб кладеш, а чорний виймаєш?
– Туди прямуючих багато бачила, а назад – жодного, – сказала стара, – повернешся – розкажу.
Поминув і її зять Сонця. Йде далі, дивиться – перекинувся чоловік мостом через урвище, усі по ньому ходять, топчуть його ногами.
– Що з тобою? Чому лежиш тут мостом? – запитує орач.
– Туди прямуючих багато бачив, а назад – жодного, – сказав чоловік, – повернешся – розкажу.
Уже далі на шляху Сонцевий зять нікого не зустрів. Дійшов до царевої матері і каже:
– Ваш син велів повернути йому перстень, який ви забрали із собою.
Віддала йому царева мати перстень і сказала:
– Візьми, віддай моєму синові і скажи йому від мене: «Будь ти проклятий за те, що і тут не даєш мені спокою і тривожиш мене, хай твої радники тебе з’їдять!»
Запитав потім Сонцевий зять:
– Бачив я по дорозі оленя, роги у нього до неба доросли, ледве носить їх, чи не навчите, як допомогти йому?
Сказала вона:
– Хай нап’ється олень травневої води, легше йому стане.
Подякував хлібороб, взяв перстень і пішов.
Дійшов до того місця, де чоловік мостом лежить, і сказав йому той:
– Я у своєму житті сторожив один міст. Нікого не пропускав по тому мосту без плати. Тепер за це страждаю.
Дійшов Сонцевий зять до старої, що пекла хліб, сказала вона:
– Я у тому житті була така жадібна, що як почну пекти хліб і побачу, що йде жебрак чи який подорожній голодний, так навмисне повисну головою в тоне, заледве очі собі не випалю, тільки щоб не пожаліти їх, хліба не дати. Тепер мучусь, – який білий хліб не посаджу, він чорною землею стає.
Дійшов орач до старої, що вежу із яєць будувала. Сказала вона:
– Я у тому житті яйця крала, тепер те відбуваю.
Ще
Тоне – глиняна піч, врита у землю (має вигляд колодязя, але глибиною не більше двох метрів). На дні її розводять вогонь. Пекар звішується у неї головою і, тримаючись однією рукою за край, прикріпляє тісто до розпечених стінок.