Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки. Народное творчество
та щось зроби – може, заробиш якусь копійку, бо я вже сили не маю тебе годувати!
Тільки дарма! Як сидів Нацацеркія коло печі, так і сидить – тільки попіл ворушить. Ніяк його не можна за поріг випхати.
А це якось виманили його з хати на Великдень. Коли ж повернувся Нацацеркія додому, невістка зачинила двері й не впустила його в хату. Чекав Нацацеркія, чекав, а тоді попросив на дорогу грудку попелу, шило та головку молодого сиру й вирушив у дорогу.
Довго мандрував Нацацеркія по світах і прибився якось до великої річки. Аж бачить: на другому березі річки припав до води дев та так жадібно п’є, що нічого не помічає. Злякався Нацацеркія, як побачив дева, але що мав робити? Назад іти? Побачить дев. Вперед іти – знову побачить. Ото й надумався йти вперед. Дістав шило та й почав колупати грудку попелу – як стала тут курява стовпом! Дев побачив та й дивується. А тоді вхопив каменюку та й гукає:
– А чи зможеш ти з каменя воду вичавити?
Нацацеркія нахилився, буцім бере каменюку, дістав з торби головку сиру та й стиснув її – сироватка так і чвиркнула. А тоді й гукнув Нацацеркія девові:
– А йди-но сюди та перенеси мене через воду, бо я не хочу ніг замочити!
Дев переступив річку, посадив собі на шию Нацацеркію й вигукнув:
– Ой, який же ти легенький!
А Нацацеркія й одказує:
– Це тому, що однією рукою я за небеса тримаюся. Як відпущу, то ти мене не зможеш нести.
– Ану ж бо відпусти! – просить дев.
Нацацеркія дістав шило та й загнав його девові в потилицю. Дев заревів і попросив, аби Нацацеркія знову вхопився рукою за небо.
Дев переніс Нацацеркію через воду й каже:
– А тепер ходімо до мене обідати!
Нацацеркія наполохався, але що мав робити – погодився.
Прийшли до дева. Бачить Нацацеркія: хата у дева велика-велика, а в хаті піч і в ній вже стоїть величезна глиняна сковорода. Ось дев посадив на сковороду прісну перепічку та й каже:
– Тепер же я піду страву варити, а ти дивися, аби перепічка не пригоріла.
Сидить Нацацеркія та й дивиться на сковороду. Бачить, сковорода почала пригорати. Біжить Нацацеркія до неї, хотів трохи пересунути, а сковорода й перевернулася, та так, що Наца-церкія опинився під нею, Скільки не пручався, а вилізти не може.
Коли це заходять у хату деви, підняли сковороду й бачать: під нею лежить їхній гість. Здивувалися вони та й питають:
– Чоловіче, що це ти надумав?
– Та то в мене живіт заболів, так я тепленьким до черева притулив. А воно й справді помогло, вже не болить, – одказує Нацацеркія.
Сіли обідати. Взяв дев глека в руки, щоб налити вина, а він порожній. Ото й каже:
– А візьми-но, чоловіче добрий, цього глека та сходи наточи вина. Воно у нас у дворі, у квеврі3.
Нацацеркія як побачив той квеврі, то від страху закляк. Сидять деви та й чекають, а Нацацеркії все нема й нема. Обридло девам чекати, вийшли у двір та й бачать, що їхній гість узяв у руки лопату і копає землю довкола квеврі.
– Що це ти робиш? – питають його деви.
– А хіба не краще
Квеврі – велика глиняна посудина на вино, яку закопують у землю.