Лаяти не на те дерево. Эрик Баркер
асоціюється із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності, алкоголізмом і насильством. Це «поганий» ген. Проте вчений Аріель Кнафо провів дослідження, щоб виявити, які діти будуть ділитися цукерками без будь-яких питань. Більшість трирічних дітей не збираються відмовлятися від смачних ласощів, але це не стосується дітей з варіантом 7R. Чому діти з цим «поганим» геном були схильні допомагати, навіть коли їх не просили? Тому що 7R – це не «погано». Як і в прикладі з ножем, усе залежить від контексту. Діти з варіантом 7R, які виховувалися в поганих умовах, зазнавали насильство або зневагу, частіше ставали алкоголіками та хуліганами. Але діти з варіантом 7R, які отримали гарне виховання, були навіть добрішими, ніж діти, у яких був стандартний ген DRD4. Контекст змінив ситуацію.
Низка інших генів, пов’язаних із поведінкою, показала аналогічний ефект. Підлітки з одним типом гена CHRM2, яких погано виховували, виявилися найгіршими злочинцями, але підлітки з тим самим геном, яких добре виховували, досягли успіхів у житті. Діти з варіантом 5-HTTLPR владних батьків частіше обманюють, водночас діти з тим самим геном, які отримують добре виховання, вірогідніше підпорядковуються правилам.
Гаразд, давайте на мить відійдемо від мікроскопа та абревіатур.
Більшість людей – «кульбаби»; вони виростуть добрими майже за будь-яких обставин. Інші – «орхідеї»; вони не лише більш чутливі до негативу, але і загалом чутливіші до всього. Вони не будуть квітнути серед бруду на узбіччі, як кульбаба. Але коли вони добре доглянуті в хорошій теплиці, то своєю красою затьмарять кульбаби. Як зазначив письменник Девід Доббс у матеріалі для The Atlantic: «Саме гени, які дають нам найбільше проблем, викликаючи антисоціальну поведінку та саморуйнування, лежать в основі феноменальної пристосованості людства й еволюційного успіху. З поганим навколишнім середовищем і неналежним вихованням діти-«орхідеї» можуть згодом поринути у депресію, наркоманію або потрапити до в’язниці, проте з правильним середовищем і гарним вихованням вони можуть вирости найбільш творчими, успішними і щасливими людьми суспільства».
Це приводить нас до «обнадійливих монстрів». Що це таке? Професори Венді Джонсон і Томас Дж. Бушар-молодший вважають, що «“обнадійливий монстр” – це людина, яка радикально відхиляється від норми в популяції через генетичні мутації, що забезпечують потенційно адаптивну перевагу». І якщо Дарвін казав, що вся еволюція була поступовою, то Ріхард Голдшмідт висунув ідею про те, що, ймовірно, природа іноді вносила значні зміни. І над ним знущались, як над диваком. Але наприкінці ХХ століття такі вчені, як-от Стівен Джей Гулд, почали розуміти, що Голдшмідт, можливо, мав рацію. Дослідники виявили приклади мутацій, які не були аж надто поступовими і відповідали теорії «обнадійливих монстрів». Природа іноді випробовує щось зовсім інше, і якщо цей «монстр» знаходить правильне середовище і досягає успіху, він може просто змінити свій вигляд на кращий. Знову ж таки, це теорія підсилювачів. Як зауважив письменник По Бронсон: «Уся Силіконова долина