Велика картина. Шон Керролл
до серйозних кінцевих варіацій. Утім, у контексті детермінізму існування хаосу не грає значної ролі. Лаплас вважав, що досконала інформація завжди гарантує досконалий прогноз. Теорія хаосу каже, що трохи неточна інформація призводить до дуже неточного прогнозу. Усе правильно, але картина від цього аніяк не змінюється. Ніхто в здоровому глузді ніколи не вважав, що можна скористатися логікою Лапласа та змайструвати корисний прогностичний пристрій – його мисленнєвий експеримент завжди мав теоретичний, а не практичний характер.
Справжня проблема класичної механіки полягає не в тому, як побудований світ. Нині ми прекрасно розуміємо: квантова механіка, сформована на початку ХХ століття,– це цілком інакша онтологія. У квантовій механіці немає ні «положень», ні «швидкостей» – є лише «квантовий стан», відомий як «хвильова функція», на основі якої ми можемо обраховувати результати експериментів зі спостереження системи.
Тепер квантова, а не класична механіка – найліпший відомий нам спосіб опису Всесвіту на глибинному рівні. На жаль і на превеликий смуток фізиків усього світу, ми ще не до кінця усвідомлюємо суть цієї теорії. Ми знаємо, що сам по собі квантовий стан системи розвивається ідеально детерміністичним способом, позбавленим рідкісних, хоч і прикрих випадків недетермінізму, що трапляються нам у класичній механіці. Проте коли ми спостерігаємо систему, вона, імовірніше, поводиться випадково, ніж детерміністично. Хвильова функція «колапсує», і ми з великою точністю можемо прогнозувати відносну ймовірність спостереження різних результатів, але ніколи не будемо знати, яким саме той результат буде.
Є декілька конкурентних підходів до того, як найліпше зрозуміти проблему вимірювання у квантовій механіці. Деякі з них пов’язані з чистою випадковістю; інші (як-от моя улюблена «евереттівська», або «багатосвітова» інтерпретація) дотримуються повного детермінізму. Ми поговоримо про альтернативи в розділі 21. Однак у всіх популярних версіях квантової механіки, хай навіть їм не властива досконала прогнозованість, простежується базова філософія лапласівського аналізу: для передбачення того, що станеться далі, важливий поточний стан Всесвіту. Не якась майбутня мета чи пам’ять про попередній стан системи. Як нам дозволяють судити найсучасніші знання з фізики, кожен момент плину часу настає за попереднім згідно з чіткими, об’єктивними, кількісними правилами.
Між лапласівським визначенням детермінізму і тим змістом, який люди чують у вислові «наперед визначене майбутнє» є певна відмінність. Цей вислів викликає в уяві образи долі, або фатуму,– ідеї про те, що «лихая доля і під землею надибає», ніби все кимось або чимось уже вирішено.
Фізичне поняття детермінізму відрізняється від долі (фатуму) одним делікатним, але важливим аспектом: якщо демона Лапласа дійсно не існує, то майбутнє може бути визначене теперішнім, але достеменно ніхто не знає, яким воно буде. Розмірковуючи про долю, ми зазвичай уявляємо собі трьох мойр (богинь