Велика картина. Шон Керролл
такого збігу менше ніж один на 342 мільйонів. Сторона обвинувачення довела, що така малоймовірність, визначена на підставі статистичних даних, потребує меншого тягаря доведення для груп смертей, ніж потрібно для розслідування одиничного інциденту.
Проблема полягала в тому, що ті розрахунки були повністю неправдиві. Вони містили купу елементарних помилок – від множення ймовірностей, що не були незалежними, до «виловлювання» надуманих збігів у масивах подій. Після оголошення вироку інші експерти надали альтернативні розрахунки з результатами імовірності від одного на мільйон до одного на 25 мільйонів залежно від формулювання питання. Подальше розслідування показало, що протягом кількох років показник смертності серед немовлят у цій лікарні був вищий до того, як Берк улаштувалася туди на роботу, і не збільшився згодом. Зрештою через сумнівність і статистичного обґрунтування, і прямих доказів справу вирішили переглянути ще раз. 2010 року Берк повністю виправдали.
Однак несправедливий вирок, винесений Люсії де Берк, неможливо пояснити лише математичними помилками. Початок усьому поклало психологічне переконання: щось таке страшне, як смерть тих дітей, не може бути випадковим явищем – хтось мусить бути в цьому винен. Мусить же бути якась причина, з якої це сталося. Безперечно, смерть будь-якої дитини – жахлива подія, проте з нею все ж таки легше змиритися, якщо її можна пояснити чиїмось діями, а не простою випадковістю.
Пошук підстав і причин глибоко сидить у людській натурі. Ми звикли розпізнавати шаблони, легко можемо розгледіти обличчя на поверхні Марсу чи зв’язок між розташуванням Венери в небі та станом наших любовних пригод. Ми не лише шукаємо порядку і причиновості, а й високо шануємо справедливість. У 1960-х роках психолог Мелвін Лернер запропонував гіпотезу «ілюзії справедливого світу», зауваживши тенденцію людей обвинувачувати самих жертв нещасть, коли щось пішло не так. Перевіряючи свою гіпотезу, він разом із колегою Керолін Сіммонз провів експерименти, де піддослідним показували інших людей, яких начебто мордували сильними ударами струму. Потім багато з піддослідних, нічого не знаючи про удаваних страждальців, жорстко відгукувалися про них і всіляко ганьбили. І що сильнішими видавалися удари струму, то жорсткіше піддослідні ставилися до жертв.
Пошук причин, з яких стаються ті чи інші речі, у жодному разі не ірраціональне заняття. У багатьох звичних контекстах ніщо не стається «просто так». Якщо ви сидите у вітальні й раптом крізь вікно до кімнати влітає бейсбольний м’яч, логічно виглянути на вулицю й пошукати, чи де не бавляться діти. Гігантські кити не з’являються ні з того ні з сього в повітрі на висоті кілька миль від землі. Протягом еволюції ми розвинули інтуїцію, пов’язану з причиново-наслідковими факторами, бо вона допомагала нам орієнтуватися в будові світу.
Однак помилково підносити ці сподівання на рівень непорушного принципу. Ми бачимо, як щось відбувається, і знаходимо тому причину. Це стосується