Звільни свого внутрішнього римлянина. Джерри Тонер
здобич дозволила побудувати величезний форум, який і нині носить його ім’я, і кого сенат титулував «Найкращим»,– хіба не є вихідцем із Іспанії?
У чому ж полягає секрет успіху, таємниця подібного вивищення? Якщо одним словом – у доброчесності. Хто є доброчесним і виявляє це в усіх сферах свого життя, той піднімається дедалі вище, переходячи від одного досягнення до іншого. Насправді я не знаю жодної дійсно доброчесної людини, котра не досягла б у житті великого успіху. І навпаки: я не знаю нікого серед людей визнаних або тих, хто заробив хоч якісь помітні статки, такого, хто б не виявив своєї доброчесності. Із цих двох фактів я роблю висновок, що для саморозвитку людини її доброчесність має більше значення, ніж будь-що інше, й, напевно, є набагато важливішою за все те, чого навчають у пересічних закладах освіти.
Що таке доброчесність? Якщо коротко, це – внутрішня сила руху, яка спонукає нас виконувати свій обов’язок перед батьками, перед вітчизною та перед богами. Її коріння росте з абсолютного та заслуженого авторитету батька перед дітьми. Ромул3 наділив батьків беззаперечними правами, якими ті користувалися протягом усього життя. Батько міг посадити сина під замок, побити його та закувати в кайдани. Якщо батько вважав, що син має працювати на фермі, то мусило бути тільки так; якщо вирішував, що доньці прийшов час виходити заміж, то вона чинила, як їй було наказано. У ті дні батько мав право вбивати своїх дітей і навіть продавати їх у рабство. Й усі успішні люди власними досягненнями завжди завдячують винятково своїм батькам.
Якщо в моєму характері практично немає вад, якщо мало хто може мені дорікнути тим, що я є жадібним або розпусним, усе це лише завдяки моєму батькові. Він любив землю та невисоко цінував те, чого навчають у школах. Замість школи він відіслав мене до Рима, щоб я засвоїв усе те, що має вміти син шляхетної людини. Якби ви побачили мене тоді в ошатній вовняній тозі, то вирішили б, що я несосвітенний чепурун. Батько не шкодував коштів на те, щоб навчити мене правильно поводитися. Соромитися такого батька було б цілковитим безглуздям. Звичайно, я не буду виправдовувати себе, як це робить багато хто, намагаючись перекласти на нього відповідальність за мої слабкості. Навпаки, якби я мав шанс повернутись у минуле і вибрати собі батьків, я був би безмежно щасливий опинитися із тими, які в мене є.
Бути батьком зовсім непросто. Іноді інтереси держави доводиться ставити вище понад усе. Від деяких римських батьків, усупереч природним почуттям і бажанням, обов’язок служби вимагав страчувати власних синів. І вони робили це, розуміючи, що інтереси держави є вищими, ніж створені природою зв’язки, які об’єднують їх із рідними дітьми. Видатний Луцій Юній Брут – засновник нашої славетної республіки – очолив повстання проти Тарквінія Гордого і був обраний одним із перших консулів4. На цій посаді йому довелося спостерігати за стратою групи заколотників, які намагалися повернути трон вигнаному цареві. Серед них було двоє його власних
Ромул і Рем – легендарні брати – засновники Рима.
Консул – вищий виборчий магістрат за часів республіки. Ця посада була колегіальною, тобто консулів було відразу двоє, вони обиралися щорічно та правили разом.