Частинка на краю Всесвіту. Шон Керролл
ненароком призводили до величезних матеріальних здобутків. У далекому 1831 році один допитливий політик спитав Майкла Фарадея, одного із засновників нашої сучасної теорії електромагнетизму, про користь тієї новомодної штучки – електрики. Апокрифічна відповідь Фарадея звучала так: «Про користь ще не знаю, проте б’юся об заклад, що одного дня ваш уряд обкладе її податком». (Точного запису цієї розмови нема, але це досить гарна байка, щоб люди й далі повторювали її.) Століття по тому деякі найвидатніші наукові постаті того часу, спантеличені загадковими експериментальними результатами, що перекинули базові основи класичної фізики, узялися за створення квантової механіки. Тоді вона була доволі абстрактною наукою, проте згодом призвела до винайдення транзисторів, лазерів, надпровідності, світлодіодів, а також появи ядерної енергетики (і ядерної зброї). Без цих базових досліджень наш теперішній світ мав би зовсім інший вигляд.
Навіть загальна теорія відносності Айнштайна, блискуча теорія про простір і час, як виявилося, має цілком земне застосування. Якщо ви коли-небудь користувалися пристроями глобальної системи позиціювання (GPS), щоб знайти потрібний напрям, то ви користувалися загальною теорією відносності. Пристрій із GPS, що тепер є у стільникових телефонах чи навігаційних системах автомобілів, приймає сигнали від супутників на орбіті й методом триангуляції використовує точну синхронізацію цих сигналів для визначення свого місцерозташування тут, на Землі. Але (за Айнштайном) годинники на орбіті (де гравітаційне поле слабше) йдуть трішки швидше, ніж на рівні моря. Невеличкий ефект, поза всілякими сумнівами, проте він назбирується. Якщо не брати до уваги відносність, то сигнали GPS поступово відхилятимуться від правильних значень: лише за один день похибка в місцерозташуванні може сягати кількох кілометрів.
Але технологічне застосування, попри свою важливість, не головне ні для мене, ні для Джоан Г’юїтт чи будь-кого з експериментаторів, що проводять багато годин конструюючи прилади й аналізуючи одержані дані. Це добре, коли так стається, і ми не станемо крутити носом, якщо хтось винайде спосіб застосування Гіґґсового бозона для виготовлення ліків проти старіння. Однак ми шукаємо його не тому. Ми шукаємо, бо ми допитливі. Гіґґсів бозон – завершальна частина загадки, що ми її страшенно довго намагаємося розгадати. Знайти її буде нашою нагородою.
Ми б не знайшли Гіґґсів бозон без Великого гадронного колайдера (ще одна нудна назва для втілення пристрасті людства до відкриттів). ВГК – це найбільше, найскладніше устаткування з усіх коли-небудь створених людьми, і його створення коштувало 9 мільярдів доларів. Науковці з ЦЕРНу сподіваються, що він продуктивно працюватиме принаймні ще 50 років. Та їх не назвеш надто терпеливими; було б добре негайно зробити декілька відкриттів, що перевернуть науковий світ (чого й усім нам бажаємо).
ВГК – справжній Ґарґантюа, хай як його вимірюй. Його задумали 1980 року,