Лоліта. Владимир Набоков
намалювала жартівливу стрілочку до обличчя спустошеного молодого нареченого й написала друкованими літерами: «Г. Г.». І справді, попри невелику різницю у віці, схожість була разюча. Під цією світлиною висіла інша кольорова реклама. На ній відомий драматург урочисто смалив «дромку»109. Він завжди палив «дромки». Схожість із ним була незначною. Нижче стояло дорогоцінне Лолітине ліжко, засмічене коміксами. Із билець де-не-де позлізала емаль, залишивши на білому тлі чорні більш-менш округлі залисини. Я впевнився, що Луїза пішла, заліз до Лолітиного ліжка й перечитав листа.
17
Панове присяжні! Я не можу поклястися, що деякі дії, котрі стосувалися синиці в руці, якщо так можна висловитися, не спадали мені на думку раніше. Мій мозок не зберіг їх у якомусь логічному вигляді й не пригадує їхнього зв’язку з якимись відомими йому нагодами, однак, дозвольте повторити, я не можу заприсягтися, що не забавлявся ними (якщо можна скористатися ще й таким висловом) у тумані думок, у темряві пристрастей. Траплялися миті, мусили траплятися, якщо я хоч трохи знаю свого Гумберта, коли я обмірковував можливість побратися з підстаркуватою вдовицею (скажімо, Шарлоттою Гейз) – котра б не мала на цілому широкому сірому світі більше родичів – суто заради того, аби дати собі волю з її донечкою (Ло, Лолою, Лолітою). Я готовий навіть зізнатися своїм мучителям, що кілька разів, можливо, кидав холодний оцінювальний погляд на коралові вуста Шарлотти, її бронзове волосся та небезпечно глибоке декольте, туманно намагаючись втиснути її в правдоподібну фантазію. Я зізнаю́ся в цьому під тортурами, можливо уявними, але через те ще жахливішими. Мені хотілося б відволіктись і розповісти вам детальніше про pavor nocturnus110, котрий безжально катує мене вночі, коли в мізках застрягає випадковий термін із мого безладного юнацького читання, наприклад peine forte et dure111 (що за Геній Знущань вигадав таке?!), або жахливі, таємничі, вкрадливі слова «травма», «травматична подія», «фрамуга». Утім, моя оповідь вже й так достатньо кульгава.
Незабаром я знищив лист, повернувся до своєї кімнати, і розмірковував, і куйовдив волосся, і дефілював у своєму фіолетовому халаті, і стогнав, зціпивши зуби, аж раптом… Раптом, панове присяжні, я відчув, як крізь гримасу, що спотворила мій рот, зоріє достоєвська посмішка, мов далеке страхітливе сонце. За нових умов стовідсоткової видимості я уявляв, як щедро зможе материн чоловік пестити свою Лоліту. Я притискався би до неї тричі на день, щодня. Усі мої турботи зникли б, я став би здоровою людиною. «Тебе гойдати стиха на лоні в себе, і на лиці печатать цілунок батьківський…»112 Начитаний Гумберт!
А потім, якомога обачніше, так би мовити, морально рухаючись навшпиньках, я уявив Шарлотту супутницею свого життя. Бачить Господь, я й сам зміг би принести їй цей заощадливо розрізаний навпіл грейпфрут, цей сніданок без цукру.
Гумберт Гумберт, пітніючи в різкому білому світлі в супроводі спітнілих поліціянтів
Скорочення від «дромадер». Алюзія на цигарки «Кемел».
Нічний страх (
Кара жорстока та сильна (
Цитата з поеми Д. Байрона «Мандрівка Чайльд Гарольда». Переклад П. Куліша.