Колесо часу. Карлос Кастанеда
волокон. Її руки й ноги схожі на світлові паростки, які струменять навсібіч.
Здатний бачити бачить, що кожна людина зв’язана з усім іншим, але не руками, а довгими волокнами, які розходяться навсібіч із центру її живота. Ці волокна поєднують людину з оточенням, підтримують рівновагу, роблять її стійкою.
Коли воїн навчився бачити, він бачить людину як світлове яйце ― чи жебрак перед ним, чи король. Змінити щось у ній неможливо, бо що можна змінити у світловому яйці? Що?
Воїн ніколи не переймається своїм страхом. Він думає про те, як чудесно бачити енергетичний потік! Усе інше – надмірності, зайві прикраси.
Лише безумець захоче стати людиною знання з власної волі. Розсудливу людину доведеться брати хитрістю. Чимало людей радо зголосяться пройти цей шлях, але їх ми до уваги не беремо. Ці люди вже надломлені. Наче посудина з гарбуза, вони здаються цілими, але за найменшого тиску дають тріщину – лиш спробуй налити в них води.
Коли людина не пов’язана з баченням, то дивлячись на світ, вона щоразу бачить одне й те саме. Проте навчившись бачити, вона кожного разу бачить щось інше, хоч нічого не змінюється.
Для того, хто бачить, людина схожа на яйце. Коли він дивиться на одну й ту саму людину, то бачить світлове яйце, але воно щоразу інше.
Шамани древньої Мексики називали союзниками незбагненні сили, якими могли керувати. Вони називали їх союзниками, бо вважали, що можуть використовувати їх як заманеться. Ці думки мали фатальні наслідки для тих шаманів, бо союзниками вони величали безтілесні сутності, які населяють Всесвіт. Сучасні шамани називають їх неорганічними створіннями.
Запитувати про призначення союзників – однаково що питати про мету нашого існування у світі. Ми тут – от і все. Союзники схожі на нас і, можливо, були тут до нас.
Іти шляхом воїна – найефективніший спосіб жити. Воїн може сумніватися й вагатися, перш ніж прийме рішення, але зробивши вибір, він іде своєю дорогою без тривог і сумнівів, бо знає, що попереду на нього чекають мільйони рішень. Такий шлях воїна.
Коли воїна охоплюють сумніви і страх, він думає про свою смерть. Смерть – це єдине, що гартує дух.
Смерть усюди. Вона у фарах автомобіля, що виїжджає на пагорб удалині. Ми бачимо їх якийсь час, а тоді вони розчиняються у темряві, ніби покинувши нас, та невдовзі знову виринають, на наступному пагорбі, щоб уже за мить знову зникнути. Це вогні на голові смерті. Вона надягає їх замість капелюха і мчить галопом, наближаючись до нас. Інколи вона їх вимикає. Але ніколи не зупиняється.
Воїн знає, що його дії не мають сенсу, але він має діяти так, наче йому про це не відомо. Шамани називають це контрольованою глупотою.
У людських очей дві функції: бачити плин енергії у Всесвіті й «дивитися на речі в цьому світі». Жодна з цих функцій не краща за іншу, проте вчити очі лише дивитися, але не бачити – ганебна й непотрібна