Колесо часу. Карлос Кастанеда
або жертвою. Ці два стани домінують в усіх, хто не бачить. Здатність бачити звільняє від ілюзії перемоги, поразки й страждань.
Воїн знає, що він чекає, і знає, чого саме чекає. Чекаючи, він нічого не прагне, і тому навіть дрібниця, яку він отримує, – це більше, ніж він може прийняти.
Коли йому потрібно поїсти, він знаходить шлях, бо не потерпає від голоду. Коли його тіло відчуває біль, він знаходить шлях, бо не страждає від болю. Якщо людина підвладна голоду і болю, це означає, що вона не воїн; голод і біль можуть її знищити.
Самообмеження – це потурання. Потурання самообмеженню – найгірше з потурань. Воно змушує нас повірити, що ми робимо щось надзвичайне, коли насправді ми ще більше зосереджуємося на собі.
Намір – це не думка, не предмет і не бажання. Це те, що допомагає людині перемогти, коли її розум говорить, що вона зазнала поразки. Він не залежить від потурань воїна. Саме намір робить його невразливим. Він допомагає шаману пройти крізь стіну, крізь простір, до безкінечності.
Коли людина стає на шлях воїна, то поступово усвідомлює, що звичне життя назавжди залишилося позаду. Засоби звичайного світу вже не здатні захистити її, тож доводиться приймати новий спосіб життя, якщо вона хоче вижити.
В основі будь-якого знання, що перетворюється на силу, лежить смерть. Останній доторк – завжди за смертю, і все, чого вона торкається, стає силою.
Лише смерть робить воїна достатньо безпристрасним, щоб відмовитись від будь-чого або сповна насолодитися будь-чим. Він знає, що та переслідує його і не дасть часу ні за що зачепитися, тож воїн пробує все, але нічого не жадає.
Ми люди, і наше призначення – вчитися й пізнавати нові незбагненні світи. Воїн, який здатен бачити енергію, знає, що цим новим світам немає ліку.
Дон Хуан якось сказав мені: «Смерть – вихор; смерть – осяйна хмара над горизонтом; смерть – це наша з тобою розмова; смерть – це ти і твої записи в блокноті; смерть – це ніщо. Ніщо! Вона тут, і водночас її тут немає».
Дух воїна не прив’язаний до потурань чи скарг, до перемог чи поразок. Дух воїна прагне лише боротися, і будь-яка боротьба для нього – його остання битва на Землі. Тому її результат для нього мало важить. У своїй фінальній битві на землі воїн дозволяє своєму духові плинути вільно й невимушено. Він веде свою битву, знаючи, що його намір довершений. Тому він сміється, сміється.
Ми безупинно говоримо із собою про світ. Насправді ми підтримуємо свій світ цим внутрішнім діалогом. Коли ми припиняємо цю розмову, світ стає таким, яким має бути. Ми оновлюємо свій світ, даємо йому життя й підтримуємо своїм внутрішнім словесним потоком. Більше того, розмовляючи з собою, ми обираємо шляхи. Тому ми приймаємо ті самі рішення аж до смерті – бо відтворюємо той самий внутрішній діалог знову й знову впродовж усього життя.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».