Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?. Петро Кралюк
Твір поширювався в рукописних копіях. У 1846 р. його опублікував Осип Бодянський, відомий вчений, прихильник слов’янофільства, у Москві в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а також окремою книгою. У першодруці був зазначений автор твору – покійний тоді єпископ Георгій Кониський. Проте дуже швидко з’явилися сумніви щодо авторства цієї особи.
До сьогодні питання авторства твору не є вирішеним. Називалися різні імена ймовірних творців «Історії русів». На основі аналізу твору можемо хіба що констатувати наступне: його автор жив у другій половині ХVІІІ – на початку ХІХ ст., можливо, навчався в Києво-Могилянській академії, а також десь у Росії; служив у російській армії, воював з турками, добре знав південь України, Молдавію та Крим; жив на Чернігівщині. Принаймні в книзі часто говориться про події на Стародубщині – північній частині Чернігівської губернії.
Характеризуючи «Історію русів», Валерій Шевчук справедливо зазначав: «Вона подавала картину історичного розвитку України від найдавніших часів до другої половини ХVІІІ століття, власне, до 1769 року.
Автор працював у традиціях так званих козацьких літописів, тими літописами він і користувався, доповнюючи виклад переказами, власними споминами, а подекуди (ХVІІІ століття) – документами. Основна засада твору – натуральне, моральне та історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний розвиток, а боротьба українського народу за визволення – головний зміст книги. Загалом автор не мав на меті писати історію України, а дав свою мис-ленну картину цієї історії»44.
Валерій Шевчук
Автор «Історії…» подає свою версію виникнення назви «козаки». Він вважає, що в давні часи козаків іменували козарами, які були хоробрими воїнами. Потім їх перейменували: «Ці воїни, часто своїм союзникам допомагаючи, а паче Грекам у війнах з їхніми ворогами, перейменовані Царем Грецьким Константином Мономахом з Козарів на Козаків, – і така назва назавжди вже у них залишилась»45.
Основна увага в «Історії русів» звертається на діяльність козацтва наприкінці XVI—XVIII ст., коли воно вийшло на суспільну арену й оформилося як окремий соціальний стан. Тут автор, звісно, не міг обійти увагою постать Сагайдачного.
«Історія русів» намагалася дати широку картину історії українського народу, починаючи з найдавніших часів. Але увага переважно акцентувалася на козаках та їхніх провідниках. Вони ніби альфа й омега української історії.
Інформація про цього козацького провідника в «Історії…» не завжди точна. Ставитися до неї варто обережно. Однак заслуговує на увагу образ Сагайдачного, представлений у цьому творі.
Обкладинка книги «Історія русів»
Зокрема, автор «Історії…» стверджує, що саме цей козацький провідник перший почав іменуватися гетьманом, вживати цей титул. Ось як про це говориться: «На продовження на Малоросію Польських утисків полки Малоросійські
Там само. – С. 38.