Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?. Петро Кралюк
патріархом Феофаном. І все ж історик особливо не звертає уваги на роль козацького гетьмана в цих процесах.
Натомість веде мову про його благочестя, вдаючись до поширення вигадок. Розповідає, ніби Сагайдачний в останні роки свого життя став ченцем: «…великий муж цей, вірний по гроб клятвами своїми, полишив земну велич, славу світу, щоб посвятити себе справам міцнішим, що ведуть до вічності, прийняв чернецтво, заспокоїв совість, але і в скромній обителі продовжував служити вітчизні: відновив власними коштами Києво-Братський монастир, у якому перебував, а також місцеве училище…». І «кінчив з честю в 1622 році славне життя»58.
Бантиш-Каменський, використовуючи «Історію русів», стверджує, що саме Сагайдачний першим із козацьких провідників почав писатися гетьманом запорізьким. При ньому поляки не могли гнобити українців (малоросіян). Тоді ж і «притихла унія»59.
Ще одним великим наративом історії України, який з’явився невдовзі після згадуваної роботи Бантиш-Каменського, стала «Історія Малоросії» Миколи Маркевича (1804—1860). У 1842—1843 рр. він випустив цю роботу в п’яти томах. Правда, лише перші два томи були авторським викладом історії, три ж останні – це збірники документальних матеріалів. При написанні своєї праці Маркевич переважно використовував «Історію русів», а також «Історію Малої Росії» Бантиш-Каменського.
Представлений Бантиш-Каменським в «Історії Малої Росії» образ Сагайдачного подавався у дусі російської імперської історіографії. При описі його діяльності акцент робився на боротьбі козацького гетьмана проти турків і татар. Вказувалося на підступи поляків щодо нього й козаків. Водночас засуджувався похід Сагайдачного на Московію.
Звісно, Маркевич не міг обійти особу Сагайдачного, про якого він говорить у першому томі своєї праці60. Однак чогось нового про нього він практично не сказав. Як і в «Історії русів», говориться, що Сагайдачний почав називати себе гетьманом – причому обох берегів Дніпра. Також інформацію з цієї книги використовував Маркевич при описі походів Сагайдачного на турків і татар.
Проте, на відміну від «Історії русів» Маркевич все ж чимало уваги приділяє походу Сагайдачного на Московію. Тут він переважно черпає матеріал у Бантиш-Каменського. Правда, на відміну від останнього, історик намагається виправдати козацького гетьмана. Говорить, що під час цього походу Сагайдачний був союзником Польщі й, відповідно, чесно виконував союзницькі зобов’язання.
Николай Маркевич
Похід Сагайдачного на Московію ніби став «каменем спотикання» для деяких українських істориків, які жили й творили в Російській імперії. Стосується це, зокрема, Михайла Максимовича (1804—1873) – першого ректора Імператорського університету Святого Володимира, організованого в Києві в 1834 р.
Максимович спробував створити першу наукову біографію Сагайдачного. У 1850 р. в альманасі «Киевлянин» він опублікував роботу «Сказання
Там само. – С. 110.
Там само.