Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?. Петро Кралюк
Дніпром многорибні плинуть,
Поти справи всі твої славно будуть линуть.
Не впадеш у глибину забуття безличну,
Не загинеш у літах – маєш славу вічну!
Бо, як Греція звиша Нестора-героя,
Ахіллеса, Аякса, а Гектора – Троя,
І атенці як царя хвалять Періклеса,
Честять славного в одно ще й Темістоклеса,
Рим сміливого свого хвалить Курціуса,
І щасливого в бою славить Помпеуса,
Сагайдачний на Русі хай дістане славу,
В вічну пам’ять те ім’я занесуть по праву,
Щоб воєннії його подвиги всі знали,
Щоб народи те ім’я завжди шанували»11.
Сакович у «Віршах…» порівнює Сагайдачного з правителями Античності, наприклад із Періклом. Завдяки чому він ніби постає «правителем Русі». А такі порівняння, власне, й були притаманні ренесансним творам.
Сакович дає зрозуміти, що діяння Сагайдачного мають бути описані. Лише б так вони «…у віках залишились жити…». Для цього, власне, й потрібні «Вірші…».
Ось як у типовому ренесансному дусі починається опис діянь козацького гетьмана:
«Хто хотів би найповніш діло описати
Конашевича Петра й світові подати,
В грецького поета той мусів би Гомера
Зичить розуму або ще й у Демосфена»12.
При цьому вчинки гетьмана подаються як взірець для наслідування нащадками.
Структура ж «Віршів…» виглядає таким чином. Спочатку йде традиційний вірш на герб. Однак це вірш не на герб героя, а на герб Війська Запорозького. Тим самим ніби вказувалося, що «Вірші…» мають прославити козацтво, гетьманом якого був Сагайдачний. Якраз це прославлення виголошувалося самим Саковичем. Там, зокрема, йшлося про те, що запорожці своїми рицарськими ділами здобули собі вільність, свободу13.
Стверджується, що за плечами запорожців – велика традиція, вони – нащадки давніх русичів, які за часів князя Олега штурмували Царгород і які хрестилися за князя Володимира14.
Зараз же запорожці змальовуються як захисники Речі Посполитої від татар і турків15.
Фактично тут у поетичній формі були озвучені ідеї, репрезентовані в творі «Протестація» (1621), що був написаний Іовом Борецьким та іншими ієрархами Феофанового свячення, яких підтримував і якими опікувався Сагайдачний16. Про цей твір більш детальніше буде вестися мова далі.
Після передмови запорізькому козацтву у «Віршах на жалісний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного…», де маємо панегірик запорозькому козацтву, йдуть вірші спудеїв Київської братської школи. Їх двадцять. Після кожного вірша стоїть прізвище спудея. Виникає питання: чи ці вірші лише проголошувалися ними, чи все ж таки спудеї брали участь у їхньому написанні? Правда, на початку «Віршів…» чітко сказано, що автором віршів є Сакович. Однак не виключено, що спудеї складали вірші під керівництвом
Там само. – С. 171.
Там само. – С. 161.
Там само.
Там само. – С. 161—162.