Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?. Петро Кралюк
схильності набрали.
І для рідної землі користі ставали»17.
Говорить Сакович і про шлях Сагайдачного до запорізького козацтва:
«Конашевич в Острозі десять літ проживши
І науки у письмі в нашому навикши,
Здібність у душі відкрив сильну для звитяжства,
В Запорозьке він пішов славнеє рицарство.
І отам немало теж поміж них живучи,
Діла рицарського скрізь пильно стережучи,
Досягнув, що військо те в гетьмани обрало,
Мужньо з ним воно татар, турків розбивало»18.
Йов Борецький
Згадуються також деякі діяння, котрі зробили Сагайдачного відомим. Щоправда, про це говориться часто загально, не концентруючи уваги на окремих битвах:
«Він за гетьманства свого взяв був місто Кафу —
Цісар туркський там зазнав немалого страху!
Чотирнадцять тисяч він ворога розбив,
Одні каторги19 розбив, іншії топив.
Із неволі християн безліч увільняв,
За що з воїнством його Бог благословляв.
За найбільшую собі має нагороду
Славний лицар, як коли вирве на свободу
Земляків своїх – гріхи вчинком покутує,
А умре, напевне, він – в небо помандрує.
Дізнавав не однократ турчин препоганий
Його мужність і прудкий у бою татарин,
Зна Мултянськая земля, відає волошин,
Їх-бо гетьман той не раз лицарсько полошив.
І інфляндчик скуштував його війська сили,
Як їх рицарі оті, мов траву, косили.
І північний буде край також пам’ятати
Довго рицарство його, бо їм дався знати!
Там звитяжство немале він явив ідучи,
Городи й міста у них міцнії псуючи»20.
Конкретно згадується тут лише одна звитяга Сагайдачного – взяття ним Кафи. При цьому акцент робиться на тому, що козацький гетьман визволяв християнських невільників. Далі загально говориться, що він громив турків і татар. Йдеться і про його походи на Волощину, а також на прибалтійські землі. Доволі дипломатично Сакович говорить про похід Сагайдачного на Московію. Власне, Московія тут не називається, а говориться про «північний край». Варто враховувати, що в той час і Сагайдачний, і верхівка українського православного духовенства намагалися встановити добрі відносини з московським царем. Адже це був православний правитель, на допомогу якого вони розраховували. У «Віршах…», коли йде мова про похід Сагайдачного в «північний край», говориться, що гетьман у цих землях руйнував міцні городи, тобто замки, й міста. Але Сакович спеціально вказує, ніби Сагайдачний, беручи християнські, власне православні, міста не руйнував церкви:
«А як місто у війні християнське брав,
Непорушено церкви залишать казав.
Гляньте, той гетьман який був благочестивий,
Там само. – С. 172.
Під каторгами розуміються турецькі гребні галери.