Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович
з парою гнідих в упряжці. Куницький і Дизма зручно вмостилися на м’якому сидінні, і господар розсік повітря батогом. Коні пустилися риссю.
– Що, гарні конячки? – Куницький примружив очі. – Я купив цю парочку на сільськогосподарській виставці в Любліні. Золота медаль. Ну як?
Дійсно, гніді бігли, як накрутні, і Дизма визнав, що вони чудові.
– Передусім я покажу вам своє міністерство шляхів, – заявив Куницький. – Двадцять два кілометри колії з двома бічними гілками. Поїдемо до першої, у моєму лісі.
Вони звернули з кленової алеї і добрих півгодини їхали м’якою ґрунтовою дорогою серед високих хлібів, готових до покосу. Стояла безвітряна тиха погода, але спеки не було.
– Добрий урожай! – сказав Дизма.
– Так, пане, так, – відповів, сумно хитаючи головою, Куницький. – Занадто хороший, занадто хороший, на жаль!
Никодим розсміявся.
– Ви так говорите, ніби це вас засмучує.
– А ви що думаєте? – здивувався Куницький. – Адже це лихо для землероба.
Дизма хотів було сказати, що йому це незрозуміло, та прикусив язика. Краще бути обережнішим.
– Лихо, – повторив Куницький. – Очі на лоба лізуть від таких цін. Через два місяці продаватимемо хліб за безцінь. Лихо від надлишку, дорогий мій.
«Ага! – промайнуло у Дизми. – Хто б міг подумати? Краще рідше відкривати рота, і вже, боронь Боже, не лізти з питаннями!»
– Зрозуміло – сказав він голосно, – тільки, мені здається, це не так вже погано, як ви собі уявляєте.
Дизма замовк. Йому спало на думку, що потрібно ще щось додати, щоб не виглядати наївним. Тому він на всякий випадок сказав:
– Хліб подорожчає.
– Ба! Тільки у тому разі, якщо уряд почне його скуповувати.
– А хто вам сказав, що не почне?
– Що ви кажете?! – аж підскочив Куницький. Дизма злякався було, що ляпнув якусь дурість, але тут-таки заспокоївся, бо очі його співрозмовника аж навіть заблищали.
– Золотий ви мій, та що ви говорите?! Це вже вирішено?
– Поки що проект…
– Дорогий пане Никодиме! Та це ж геніальна думка! Геніальна! Обов’язок уряду – захищати інтереси землероба, заради Бога, добробут країни ґрунтується на землеробстві. А у нас, чорт забирай, якась манія переінакшувати господарську структуру держави! Адже в Польщі сімдесят відсотків жителів зайняті в сільському господарстві! Сімдесят! Не промисловість, не шахти, не торгівля, а власне продукція сільського господарства, скотарство і лісівництво – основа всього. Добробут землероба – добробут усіх: і фабриканта, і купця, і робітника! Пане Дизмо, ви мусите, це ваш обов’язок перед Вітчизною, докласти усіх своїх можливостей, щоб підтримати в урядових сферах цей геніальний проект. Нехай уряд скупить увесь надлишок хліба. Боже мій! Одне тільки Коборово з хуторами…
Куницький подумки почав прикидати зиск, коли Дизма сказав:
– Справа лише в грошах. Немає грошей.
– Гроші, гроші… – розходився Куницький. – Гроші – це дрібниця, перешкода несерйозна. Держава може випустити облігації.