Загадкова історія Бенджаміна Баттона. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Харт відчинив двері.
– Та невже! – він прокричав. – Чоловік у такому віці намагається вступити сюди як першокурсник. Вам вісімнадцять, кажете? Тоді я даю вам вісімнадцять хвилин, аби зникнути з міста.
Бенджамін Баттон покинув кімнату з гідністю, а з півдюжини старшокурсників, що очікували в залі, переслідували його зацікавленим поглядом. Трохи відійшовши, він повернувся й глянув на ошалілого клерка, котрий продовжував стояти біля дверей, та повторив суворим тоном:
– Мені завжди вісімнадцять.
Зграйка старшокурсників заливалася сміхом, коли Бенджамін покидав канцелярію.
Та доля не хотіла відпускати його так легко. Меланхолійно направляючись до залізничного вокзалу, він зрозумів, що його переслідує група, потім – рій, зрештою – величезна маса старшокурсників. Навколо лунали плітки, що безумець склав та пройшов вступні випробування до Єлю й спробував видати себе за вісімнадцятирічного юнака. Коледж тонув у гарячковій пропасниці. Студенти вибігали на вулицю, забуваючи свої капелюхи, футбольна команда покинула гру й приєдналася до юрби, жінки-професори, зі бриликами, що з’їхали на одне вухо, та турнюрами, що змістилися на інший бік, гучними криками переслідували процесію, а навколо послідовно чулися насмішки, що потрапляли в найчутливіше місце Бенджаміна Баттона.
– Він, мабуть, заблуканий єврей!
– Він має готуватися до уроків, у його то віці!
– Ви тільки-но гляньте на молодого й обдарованого!
– Він думав, що це будинок людей похилого віку.
– Їдь до Гарварду!
Бенджамін пришвидшився й незабаром почав бігти. Він їм покаже! Він поїде до Гарварду, і потім вони шкодуватимуть про необачні насмішки!
Безпечно ховаючись у вагоні потяга до Балтимора, він висунув свою голову з вікна.
– Ви всі пошкодуєте! – прокричав він.
– Ха-ха! – старшокурсники вибухнули сміхом. – Ха-ха-ха!
У цей день Єльський коледж припустився найфатальнішої помилки.
5.
У 1880 Бенджамінові Баттону стукнуло двадцять, і його день народження був особливий тим, що він приєднався до батькової фірми «Роджер Баттон і Ко, гуртова торгівля залізними виробами». Це був рік «виходу у світ», бо батько наполіг на тому, аби вони відвідали деякі світські заходи. Зараз Роджерові Баттону було п’ятдесят, і вони все більше й більше підходили одне одному – дійсно, відтоді, як Бенджамін перестав фарбувати волосся (котре все ще, де-не-де, покривалося сивиною) вони виглядали ровесниками й стали схожими один на одного.
Однієї вересневої ночі вони сіли в карету, одягнені у свої фраки, і поїхали на бал до заміської садиби Шевлінів, неподалік від Балтимора. Ця ніч була чарівною. Повний місяць заливав дорогу яскравим сріблястим сяєвом, пізні осінні квіти наповнювали нерухоме повітря блаженним ароматом, ніби пронизуючи його ледь чутним сміхом. Відкриті поля, вкриті яскравою пшеницею, були напівосвітлені, неначе під покровом дня. Здавалося, що ніхто не зможе залишатися байдужим до чистої краси небес, здавалося…
– Велике майбутнє в торгівлі залізними