Серця трьох. Джек Лондон
таку пораду дам:
Йдіть корсарами на море,
Де привілля всім вітрам.
Приспів:
Нас в морські бої і шторми
Не пройме переполох —
Станем спинами до щогли
Проти тисячі удвох!
Приготуємо пістолі —
Й в справжнє судно, не в міраж,
Пошлемо з гармати ядра
Й підемо на абордаж!
Приспів.
Гей, корсари, славмо вітер,
За кормою водоверть!
Пожаліємо матросів —
Капітану ж буде смерть!
Приспів.
Із захопленого судна
Забираймо лиш вино,
Чарівних жінок і злото —
Решта хай іде на дно!
Приспів.
Розділ І
Цього пізнього весняного ранку події в житті Френка Моргана змінювалися надто швидко. Якщо будь-коли людині було призначено, перемістившись у часі, стати учасником жорстокої, кривавої драми, а точніше – трагедії простих душ, і водночас свідком середньовічної мелодрами, насиченої сентиментальністю і бурхливими пристрастями, властивими мешканцям Латинського Нового Світу, то цією людиною Доля призначила бути Френкові Моргану, і то досить незабарно.
Проте сам Френк Морган перебував у незнанні того, що у світі щось для нього готується, і навряд чи був готовий до подій, які насувалися. Засидівшись за бриджем, він пізно прокинувся й, поснідавши фруктами й кашею, подався до бібліотеки – зі смаком обставленої кімнати, звідки його батько останніми роками життя керував великими і різноманітними справами.
– Паркере, – звернувся Френк до камердинера, що служив ще його батькові, – чи не помітив ти, що мій покійний батько погладшав в останні роки його життя?
– Ні, сер, – відповів той з усією шанобливістю добре вимуштруваного слуги, але мимоволі змірявши швидким поглядом чудову постать парубка. – Ваш батько, сер, завжди був струнким. Постава його ніколи не змінювалася: він був широкоплечий, з могутніми грудьми, маслакуватий, проте талія, сер, у нього була тонка. Завжди тонка. Коли його поклали на стіл, багато юнаків у нашому місті могли б засоромитися своєї постави. Він завжди ретельно дбав про себе, сер, – я маю на увазі всі ці вправи, що він щоранку по півгодини виконував у ліжку. Ніщо не могло йому завадити. Він називав це своїм культом.
– Атож, постать у батька була рідкісна, – ліниво вимовив Френк, дивлячись на біржовий телеграф і кілька телефонних апаратів, установлених ще його батьком.
– Чудова, – переконливо ствердив Паркер. – Ваш батько був стрункий, як аристократ, незважаючи на ширококостість, могутні плечі й груди. І ви це успадкували, сер; тільки ви ще досконаліші.
Молодий Френк Морган, що успадкував від свого батька не тільки постать, а й чимало мільйонів, безтурботно розвалився в широкому шкіряному кріслі й витягнув ноги, зовсім як могутній лев у клітці, не знаючи, куди подіти свої сили. Розгорнувши ранкову газету, він прочитав