Серця трьох. Джек Лондон
перейшла й до нас. А от скарбу його ми, Моргани, так і не знайшли; втім, тонкий стан – це дорожче від рубінів. Родова ознака, як казали професори біології, котрі мене навчали.
Зависла довга пауза, і Паркер обережно вислизнув з кімнати, а Френк Морган заглибився у вивчення газетної статті про Панаму й з’ясував, що канал відкриють для судноплавства, очевидно, не раніше як за три тижні.
Задзеленчав телефон, і за допомогою електричних нервів сучасної високої цивілізації Доля зробила першу спробу простягнути свої щупальця і дістатися до Френка Моргана, що сидів у бібліотеці особняка, збудованого його батьком на Ріверсайд-драйв.
– Шановна місіс Керазес, – заперечив він у слухавку, – що б там не сталося, це просто тимчасовий ажіотаж. З «Темпіко петролеум» все добре. Це не спекулятивні папери, а цілком надійне вкладення капіталу. Тримайтеся їх. Тримайтеся міцно… Напевно, річ у тім, що якийсь фермер з Міннесоти приїхав до Нью-Йорка і вирішив купити кілька пакетів акцій, бо вони здаються йому солідними, а так воно і є… Ну й що тут такого, що вони подорожчають ще трохи? Все одно не продавайте. «Темпіко петролеум» – це вам не лотерея і не рулетка. Це – надійне підприємство. Мені б, наприклад, вельми хотілося, аби воно було не таким величезним – я б тоді міг фінансувати його сам… Та ні, вислухайте мене: зовсім це не жарт! Ми нині замовили тільки цистерн більше ніж на мільйон доларів. Наша залізниця і три нафтопроводи коштують понад п’ять мільйонів. Тільки діючі нафтосвердловини дадуть нам нафти на сто мільйонів доларів, так що нині головне наше завдання – доставити її до моря на танкери. Тепер саме час для вкладання коштів. Мине рік чи два, і державні папери проти ваших акцій видадуться справжньою дурницею… Авжеж, прошу. Не звертайте уваги на біржовий ринок. І потім – не я радив вам купувати ці акції. Я ніколи не давав своїм друзям таких порад. Та коли ви їх придбали, то тримайтеся за них. «Темпіко» таке саме солідне підприємство, як Англійський банк… Так, ми з Діком поділили вчора виграш. Дібралася чудова компанія. Хоча Дік, треба сказати, надто гарячий для бриджу… Так, щастило, як гравцю на біржі… Ха-ха! Я гарячий? Ха-ха!.. Так?… Скажіть Гаррі, що я зникну тижнів на два… Поїду вудити форель… Знаєте, весна, струмочки дзюрчать, у деревах бродить сік, розпускаються бруньки, зацвітають квіти… Так, на все добре. І тримайтеся обома руками за «Темпіко петролеум». Якщо вони трішки впадуть після того, як цей міннесотський фермер закінчить грати на підвищення, купіть ще. Я теж збираюся так зробити. Це все одно що знайти гроші… Авжеж… Атож, безперечно… Занадто це солідні папери, щоб отак – ні з сього ні з того – взяти й продати їх, адже вони, можливо, ніколи більше не подешевшають… Ну, звичайно, я знаю, що кажу. Я поспав сьогодні вісім годин і ще не випив ні краплі… Так, так… До побачення.
Не вставаючи з крісла, Френк потягнув до себе стрічку біржового телетайпа і ліниво пробіг її очима; те, що в ній повідомлялося, не викликало в нього особливого інтересу.
Повернувся Паркер, тримаючи в руках кілька тоненьких вудок; кожна з них була взірцем мистецтва і майстерності. Френк миттю підхопився з крісла,