Тотем і табу. Зигмунд Фрейд
Леонардо спромігся підпорядкувати свої почуття жаданню дослідництва і утримуватися від їх вільного виявлення; але траплялися миттєвості, коли згнічені почуття знаходили спосіб виявлення, і однією з таких ситуацій стала смерть колись так палко коханої матері. У рахунку про похоронні витрати ми бачимо до невпізнання спотворений вияв жалоби за матір’ю. Ми дивуємося такому перекрученню і не можемо зрозуміти його з точки зору нормальної психіки. Але в ненормальних умовах, зокрема у випадках так званих нав’язливих станів, ми часто спостерігаємо щось подібне: ми бачимо, як інтенсивні почуття, внаслідок витіснення, виявляються дріб’язковими, навіть безглуздими діями. Сили опору настільки послаблюють вияв цих витіснених почуттів, що інтенсивність їх здається дуже незначною, проте у примусовій нав’язливості, з якою виконуються ці дріб’язкові дії, ховається справжня сила почуттів, що лежать у несвідомому і не допускаються до свідомості. Тільки посилання на такий механізм, характерний для нав’язливих станів, може пояснити це ретельне обчислення витрат на похорон матері. У несвідомому він залишився, як за часів дитинства, емоційно-еротично прив’язаним до неї; згодом, опір згнітив цю дитячу любов, та, коли витіснення стало на заваді гідному вшануванню її пам’яті у щоденнику, цей невротичний конфлікт спричинився до компромісу у вигляді дивного рахунку, що залишився загадкою для нащадків.
Я наважуся тепер застосувати до рахунків витрат на учнів концепцію, яка склалася у нас у процесі розгляду рахунку про поховання. З цієї точки зору їх можна пояснити так, що мізерні залишки чуттєвого потягу у Леонардо нав’язливо прагнули висловитися у перекрученій формі. Його учні – уособлення його власної дитячої вроди – і його мати виступили його сексуальними об’єктами настільки, наскільки це допускало панівне у його душі сексуальне витіснення, а нав’язлива потреба педантичної реєстрації витрат на них стала дивною формою маскування цього рудиментарного конфлікту. Звідси випливає, що сексуальне життя Леонардо справді належить до гомосексуального типу, психологічний розвиток якого ми зуміли простежити, а гомосексуальна ситуація в його фантазії про шуліку стає нам зрозумілою, оскільки демонструє тільки те, що ми вже й раніше знали про цей тип. Вона стверджує: «Внаслідок еротичного ставлення до матері я став гомосексуальним»[57].
IV
Фантазія Леонардо про шуліку так само утримує нашу увагу. Словами, які аж надто виразно змальовують статевий акт («…і багато разів штовхнув… хвостом [мені] у вуста»), Леонардо підкреслює інтенсивність еротичних відносин між матір’ю і дитям. Зі зв’язку дій матері (шуліки) з областю рота нескладно вивести іще одне значення цього елемента спогаду, що можна сформулювати так: мати поклала на мої вуста незліченні пристрасні поцілунки. Фантазію утворюють спогади про смоктання груді і материні поцілунки.
Милосердна природа обдарувала художника здатністю виражати свої найпотаємніші, від нього самого приховані душевні порухи в творіннях, які викликають глибоке хвилювання
Форми вияву згніченого лібідо у Леонардо, зокрема схильність до педантичної уваги до грошей, належать до рис характеру, що виникають з анальної еротики. Пор.: «Charakter und Analerotik», 1908 (