Тотем і табу. Зигмунд Фрейд
згодом ще виросте[43]. Якщо подальші спостереження показують, що його очікування не здійснюється, хлопчик приходить до іншого здогаду: член був також у маленьких дівчаток, але його відрізали – на тому місці залишилася рана. Такий поступ у теорії завдячує вже особистому болісному досвіду – хлопчик чув погрози, що йому відріжуть дорогоцінний орган, якщо він надміру ним цікавитиметься. Під загрозою кастрації хлопчик перетлумачує своє розуміння жіночих статевих органів: відтак він аж тремтить за свої чоловічі ознаки і зневажає нещасні створіння, щодо яких, на його думку здійснено жахливе покарання[44].
Перше ніж хлопчик опинився у владі кастраційного комплексу, коли він іще вважав жіночу істоту рівноцінною з собою, він почав виявляти – як еротичну пристрасть – інтенсивний потяг до підглядання. Йому хотілося бачити статеві органи інших людей – спочатку, ймовірно, щоб порівняти їх з власними. Еротична привабливість, якою пашить на нього від матері, невдовзі досягає вищої точки нестримним прагненням побачити її геніталії, які він уявляє собі у вигляді пеніса. Подальше усвідомлення того, що у жінки немає пеніса, часто перетворює це прагнення на його протилежність – почуття відрази, яке у період статевого дозрівання здатне стати причиною психічної імпотенції, жінконенависництва, тривалої гомосексуальності. Але фіксація на колишньому об’єкті бажання – пенісі жінки – залишає невикорінимі сліди у душевному житті дитини, яка надто глибоко пережила цю фазу інфантильного сексуального дослідництва. Фетишизування жіночої ноги і черевичка, ймовірно, виступає символічною заміною колись обожнюваного в уяві і забраклого у реальності жіночого пеніса; стиначі кіс, самі того не знаючи, виконують символічний акт кастрації на жінках.
Ми не здобудемося на правильне розуміння дитячої сексуальності і не зможемо оцінити вагу викладених вище міркувань, доки не відкинемо нав’язану нашою культурою зневагу до статевих органів і статевої функції. Для зрозуміння дитячої психології треба вдатися до аналогії з первісними людьми. Упродовж поколінь ми виробили ставлення до pudenda, тобто статевих органів як до предмета сорому чи навіть відрази, у разі ефективнішого сексуального витіснення. Більшість наших сучасників гидливо підкоряється вимогам закону розмноження, відчуваючи при цьому ображеною і приниженою свою людську гідність. Відмінне ставлення до статевого життя зберігається тільки у малокультурних нижчих класах суспільства, а у вищих сексуальне життя приховується, його прояви засуджуються культурою і супроводжуються гіркими докорами нечистого сумління. Інакше було у первісну добу. Ретельно зібрані колекції дослідників давніх цивілізацій переконують нас, що статеві органи спочатку були гордістю і надією людей, об’єктом культового шанування, а божественна природа їхніх функцій переносилася на всі новозасвоєні галузі діяльності. Численні образи божеств виникали з сублімування окремих елементів статевої
Пор. спостереження у «Jahrbüch für psychoanalyt. und psychopat. Forschungen», в «Internal. Zeitschrift für arztl. Psychoanalyse» і в «Imago» (
Мені здається переконливим припущення, що тут також слід шукати коріння ненависті до євреїв, що виявляється у західноєвропейських народів стихійно і доволі ірраціонально. Обрізання несвідомо прирівнюється до кастрації. Якщо ми ризикнемо перенести наше припущення у первісні часи історії людства, то зуміємо здогадатися, що спочатку обрізання мало виступати пом’якшенням, заміною, відтермінуванням кастрації (