Тотем і табу. Зигмунд Фрейд
спогадів дитинства або фантазій окремих осіб. Те, що людина пригадує або вважає, що пригадує зі свого дитинства, не є випадковим. За уривками спогадів, незрозумілих самій особі, зазвичай ховаються неоціненні свідчення найважливіших рис її духовного розвитку[32]. То, оскільки психоаналітична техніка надає нам чудові засоби для висвітлення цього прихованого, спробуймо за допомогою аналізу заповнити прогалину дитинства в історії життя Леонардо. Якщо ж не досягнемо в цьому достатнього ступеня достовірності, то зможемо втішити себе тим, що багатьом іншим дослідженням щодо цієї великої і загадкової особистості судилася не ліпша доля.
Погляд психоаналітика на фантазію Леонардо про шуліку не знайде в ній нічого аж надто дивного: ми часто подибуємо подібний зміст у снах, тож упевнені, що зуміємо перекласти цю фантазію з її дивної мови на загальнозрозумілу. Наш переклад одразу вказує на еротичний компонент. Хвіст (coda) – один з найуживаніших символів і способів замаскованого зображення чоловічого статевого органу – в італійській мові не менш чинний, ніж в інших; образ фантазії, в якому шуліка розтулив дитині вуста хвостом і вовтузив ним у роті, дає уявлення про феляцію – статевий акт, при якому прутень вводиться в рот іншої особи. Досить дивно, що ця фантазія має суто пасивний характер, нагадуючи деякі сни жінок або пасивних гомосексуалів, які виконують у статевому акті жіночу роль.
Нехай читач на разі стримає спалах обурення і не відкидає ідею застосування психоаналізу через те, що метод одразу спричинився ніби до огуди на постать славетної людини. Адже обурення нам ніколи не розтлумачить, що означає фантазія Леонардо про своє дитинство; з іншого боку, він недвозначно зізнався у цьому спогаді, і ми не відмовимося від думки – нехай навіть упередженої, – що така фантазія, як будь-який продукт психіки – сон, видіння, марення – неодмінно має якесь значення. Тому правильніше буде приділити трохи уваги аналітичній роботі, яка ще не сказала свого останнього слова.
Схильність брати в рот чоловічий член і смоктати його, що у бюргерському суспільстві вважається огидним збоченням, часто трапляється також у сучасних жінок, як свідчать старовинні зображення, траплялася у жінок давнини, і, здається, у разі закоханості не має відразливого характеру. Лікар зустрічає фантазії, обумовлені цією схильністю, у жінок, які познайомилися з можливістю такого способу статевого задоволення не з лекцій «Psychopathia sexualis» Крафт-Ебінга чи з інших джерел. Жінкам притаманне творення мимовільних бажань-фантазій[33]. Ці, суворо засуджувані суспільною думкою, дії насправді можна легко пояснити – вони тільки відтворюють іншу ситуацію, в якій ми всі колись почувалися затишно, коли, немовлятами («essendo io in culla») брали в рот сосок матері або годувальниці й смоктали його. Органічне враження цієї нашої першої життєвої насолоди, звісно, глибоко закарбовується в душі; потім, коли дитя знайомиться з коров’ячим вим’ям, яке
Від того часу я намагався розшифрувати незрозумілий спогад про своє дитинство іще однієї славетної особистості. На перших сторінках автобіографії ґете («Dichtung und Wahrheit») розповідається, як він у віці приблизно шести років, підбурюваний сусідом, викинув у вікно іграшковий керамічний посуд, і той розбився на друзки – ця єдина сцена запам’яталася йому з найбільш раннього дитинства. Нейтральність змісту цього спогаду, подібність до спогадів про дитинство деяких інших людей і та обставина, що в цій частині Ґете не згадує молодшого братика, на момент народження якого йому було три роки і дев’ять місяців, а на момент його смерті ще не було десяти, спонукало мене взятися до аналізу цього сну. (Ґете згадує цю дитину згодом, коли змальовує численні захворювання дитинства.) Я сподівався замінити наочний зміст сну чимсь, що краще пасувало б до цілісного тексту Ґете і було б гідне за значенням у відповідному місці біографії. Невеликий аналіз («Eine Kindheitserinnerung aus “Dichtung und Wahrheit”», 1917) дозволив мені визначити, що викидання глиняного посуду є магічною дією, спрямованою проти докучливого прибульця, а в тому місці, де повідомлялося про подію, воно мало б означати тріумф з приводу того, що другий син не мав права тривалий час перешкоджати задушевному зв’язку Ґете з матір’ю. Чи варто дивуватися, що найбільш ранні спогади дитинства стосуються матері, як у Ґете, так у Леонардо… (
Див. мою роботу «Bruchstück einer Hysterieanalyse», 1905 (