Аутсайдер. Стивен Кинг
провулка вздовж будівлі вокзалу. Об’єкт не купляв квитків на потяг «Саузерн лімітед», ані готівкою, ані кредитною карткою. Переглянувши кілька разів матеріал із камери на платформі № 3 (чіткий і, на мою думку, повний відеоряд), я можу з великою певністю стверджувати, що об’єкт не повернувся на вокзал і на потяг не сів.
Я дійшов висновку, що об’єкт здійснив поїздку в Даброу з метою заплутати й направити слідство хибним шляхом. Я припускаю, що об’єкт міг повернутися до Флінт-Сіті або за допомоги спільника, або сівши на подорожнє авто. Також імовірно, що він викрав автомобіль. У поліцейському відділку Даброу не знайшли заяв про вчинення крадіжки автомобілів у районі Транспортного вузла «Воґел» вночі 10 липня, але директор служби безпеки Кемп зазначив, що коли машина зникла з довгострокової автостоянки, то повідомлення про це може надійти за тиждень, а то й більше.
Відеоматеріал із довгострокової парковки також наявний, і його можна отримати на вимогу, проте камери спостереження охоплюють далеко не всю територію. До того ж директор служби безпеки повідомив, що ті камери вже треба замінити, вони часто бувають несправні. На мою думку, принаймні поки що, нам варто зосередитися на інших пошукових напрямках.
19
Гові Ґолд потиснув руки Семюелзу й Ралфу Андерсону. Тоді він поглянув крізь однобічне дзеркало на Террі Мейтленда, який сидів у кімнаті для допитів у футболці «Золотих драконів» і своїй кепці-талісмані. Террі тримав спину рівно, голови не опускав, руки охайно склав перед собою на столі. Він не смикався, не метушився, не кидав у різні боки нервових поглядів. Ралф про себе відмітив, що тепер він аж ніяк не схожий на винуватого.
Зрештою Ґолд повернувся до Семюелза.
– Розповідай, – сказав він, неначе припрошував собаку виконати трюк.
– Наразі особливо нема чого розповідати, Говарде, – мовив Семюелз.
Рука окружного прокурора потягнулася до потилиці. Він пригладив чубчика. Якусь хвильку пасмо лишалося на місці, а тоді знову настовбурчилось. Ралф мимоволі пригадав фразу Альфальфи, з якої вони з братом гиготіли в дитинстві: «Друзі на все життя трапляються лише раз на все життя».
– Тільки помилки тут немає, – продовжив Семюелз, – і ні – ми, бляха, не геть подуріли.
– Що каже Террі?
– Поки нічого, – відповів Ралф.
Ґолд крутнувся в його бік, зблиснули яскраво-сині очі, трохи збільшені круглими скельцями окулярів.
– Ви мене не зрозуміли, Андерсоне. Не зараз, я знаю, що сьогодні ввечері він вам нічого не казав, бо ж добрий розум у голові держить. Я маю на увазі попередній допит. Розповідайте, не бійтеся, бо він сам мені все розкаже.
– Попереднього допиту не було, – відповів Ралф.
Він не мусив би ніяковіти через таке, тільки не з цією справою, яку вони склепали за чотири короткі дні, та все одно зніяковів. Частково через те, що Гові Ґолд звернувся до нього