Наш творчий мозок. Дік Свааб
Між іншим, обидві пари висловилися проти батьківства гомосексуальних пар.
Ісаак Ісраельс. У танцювальному домі (1893). Ісраельс народився біля каналу Прінсенграхт в Амстердамі. Його твори дарують чудове уявлення про Амстердам доби Fin de Sie`cle[5]. Вони зображують буденне життя вулиць, дітей, які там бавляться, дзиґу, робітників, продавчиню, танцювальні вечори, театр і кафе. Коли Ісраельс виставив на огляд 1893 р. картину зверху, то здійняв справжню бучу; на ній зображено двох жінок, що танцюють одна з одною, – і це в історичній частині на вулиці Zeedijk! Один журналіст із міста Неймеген писав, що йому б хотілося краще бачити цю картину в дещо «скромнішому місці», тобто десь далі й вище. Коли цю картину показали в Амстердамі, той самий журналіст резюмував, що твір Ісраельса відхиляється від картин його батька в гірший бік. Однак лунали й позитивні голоси: «Дуже влучно дібраний типаж танцівниць із Zeedijk, їхні кутасті, міцні плечі й широкі талії, які не до снаги обійняти чоловічій руці […] Вишуканість ховається у розкоші кольорів, протиставлених у сміливому контрасті, нагадуючи багату палітру іспанських майстрів». У 1906 році цю картину запропонували як експонат Об’єднанню з формування публічної колекції сучасного мистецтва в Амстердамі (Vereniging tot het Vormen van eene openbare verzameling van Hedendaagsche Kunst te Amsterdam, VVHK). Об’єднання відкинуло таку пропозицію, між іншим, разом із картиною «Regen en Wind» (Дощ і вітер) Брайтнера. Щось не дуже прогресивна поведінка об’єднання
Можливо, нам справді слід проявити терпіння до вірян, які відстають десь на півстоліття. Адже коли я починав свою роботу в Китаї п’ятнадцять років тому, то хлопець і дівчина не мали права ходити по вулиці, тримаючись за руки. Сьогодні ж на території студмістечка Чжецзянського університету в Ханчжоу, не соромлячись, цілуються. У 2012 році на лекції про «Сексуальну диференціацію мозку» сиділи молоді чоловіки, розмахуючи прапорцями кольорів веселки. Це були представники руху за права гомосексуалістів у Ханчжоу! Мене попросили, як «почесного гомосексуаліста», поставити свій автограф на одному з прапорців.
У 2014 році під час одного з внутрішніх перельотів Китаєм я читав газету China Daily. Її вважають рупором китайського уряду, та, проте, там цілу сторінку зайняло повідомлення з фотографіями про гомофестиваль у Шанхаї. Дещо згодом того ж року і в тій самій газеті на першій шпальті з’явилося досить нейтральне повідомлення про Тіма Кука, генерального директора компанії Apple, який зробив камінґ-аут. Це викликало в Китаї жваві дискусії серед інтернет-користувачів. Мої студенти в Ханчжоу стосовно цієї «новини» лиш знизували плечима; «So what?»[6] – казали вони. «Добре, що він хотів показати приклад, але на цю тему вже все необхідне сказано», – озвався хтось із групи.
Китайські гомосексуальні пари, які хочуть одружитися, їдуть із цією метою переважно до Каліфорнії. Рішення Вищого суду США 2015 року вможливило шлюби гомосексуалістів по всій Америці. У Китаї ж воно викликало напрочуд жваві та широкі
Період європейської культури на зламі ХІХ та ХХ століть. Культура «кінця століття» характерна очікуванням змін, ейфорією чи страхом від майбутнього, ефемерністю буття, відчуттям наближення кінця світу.
«Ну то й що?» (англ.).