Тінь аспида. Дарина Гнатко
на молодшу сестру. – А це її чоловік, Микола Панасович Роєв, страшенно поважна людина, та ти не зважай на його похмурий вигляд, він насправді така вже душечка.
Єва голосно зойкнула, коли Роєв спробував її залоскотати, а Мар’яна з воістину вже царською гідністю тицьнула Степанові під носа вузьку свою, в пахощах та каблучках, з оксамитовою шкірою, ручку. Він зрозумів, що має ту поцілувати, але обмежився лише тим, що коротко потиснув ту чарівну долоньку й відразу ж відпустив.
Темно-золотаві брови у відповідь насупилися.
– Так де ви з Євою познайомилися?
Степан спокійно витримав її пихатий погляд.
– У лікарні.
– Зрозуміло.
Мар’яна весь той вечір непомітно, але пильно за ним стежила, шукаючи в гарних очах нареченого сестри кохання, хоча б слабке відлуння того почуття його до простуватої Єви, й не знаходила нічого. На думку самої Мар’яни, її сестра геть не була вартою такого чоловіка. Хоча видко було, що він є людиною не їхнього кола, бо від пильного погляду її не приховалися ні грубі руки його, ні проста мова, з невитравленою селянською немилозвучною вимовою, ні сорочка, яка хоч і була білою, та все ж придбаною за копійки… Але все одно, було у нім щось таке, як то кажуть – порода, можливо, чиясь далека, шляхетна кров. Вона спостерігала, як він усміхається до наївної сестрички, як буцімто ніжно бере ту за ручку, зазираючись до сяючих від щастя очей, і не вірила, що він закоханий.
Не вірила, й усе.
Мар’яна ніколи, від самого народження сестри не любила. Миршавенька в дитинстві, вона не перетворилася на красуню, коли зросла, чому сама Мар’яна, щоправда, тільки раділася. Їй зовсім не потрібна була суперниця власної вроди, не потрібно було повторення тої вроди, до того ж більш свіже та юне. І вона просто не любила сестру й ніяк не могла пояснити походження тої нелюбові, щоправда, не надто й намагалася…
– Тату, мамо, Мар’яно, – високим голосом промовила раптом Єва, обриваючи лінькуваті думки Мар’яни й змушуючи ту з деяким острахом дотямити, що погляд її очей весь цей час було вп’ято в красиве лице Степана. Вона кинула обережний погляд на чоловіка, але той був занадто зайнятим соковитим м’ясом під вишневим соусом, приготованим матір’ю. – Ми зі Стьопою вирішили, що одружимося через місяць.
Захар Дем’янович поблажливо всміхнувся.
– Справді? А чому так швидко?
Єва кинула на батька примхливий погляд.
– Бо я так хочу, а Стьопа не заперечує.
Прилука скрушно зітхнув.
– Яка ж ти, кізонько моя, вкрадлива.
Усі розсміялися, й тільки одна Мар’яна відчула, що не здатна вичавити з себе нічого більшого від прохолодної усмішки. Їй раптом зробилося неприємно, дуже неприємно від думки про те, що цей красень блакитноокий стане чоловіком її сестри. Неприємною була й думка про те, як його грубі та мозолясті долоні будуть торкатися й пестити простувату Єву, а не голубити розкішне тіло самої Мар’яни. Й