Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко
до смаку. І вже в цьому випадку ти, государю, можеш в обмін на булаву вимагати від нового гетьмана все, чого твоя душа забажає[20].
Вислухавши Одоєвського, Олексій задоволено осміхнувся, бо порада була вельми слушною. «А він голова! Ну не даремно ж він упорався зі створенням Соборного уложення, яке зміцнило мою владу[21]!» – подумав цар.
– Бог подарував тобі гострий і великий розум, Микито Івановичу, – мовив Олексій, – бо ти дав мені мудру пораду. І Господь благословив і передав мені, государеві, правити та судити по правді люди своя на сході й заході, на півдні й півночі. Тож я зроблю все, щоб повернути собі Малу Русь, цю відторгнуту гілку від моєї держави, бо така воля Творця.
– Мій государю, не повинно бути межі твоїй владі та величі, бо твої влада та велич від Бога. Але вияви твоєї справедливої влади завжди зм’якшуються твоїми побожною лагідністю та глибоким смиренням. Тож хто, як не ти, може мудро правити черкасами! – улесливо мовив Одоєвський, що ще більше сподобалося цареві. Він знав, що Олексій вважає себе побожним людинолюбцем. Проте підмітив, що цар бажає іншим добра лише тому, що його злить, коли люди своїм горем і скаргами руйнують його тихі особисті радості. І Одоєвський розумів, що це не по-християнськи. Адже істинний християнин не повинен гребувати розділити скорботу ближнього свого. Проте чхати хотів на ці тонкощі: головне – вислужитися, щоб зміцнити власне становище.
Задоволений Олексій відпустив усіх, окрім Алмаза. Дякові він надиктував два накази для Трубецького. Перший, офіційний, наказував воєводі скликати раду в Переяславі, де вичитати перед козацтвом «усі злохитрі наміри Івашки Виговського з метою передати Україну в неволю ярма латинського». Змістити його та обрати нового гетьмана, який мав би погодитися на воєводські залоги, реєстр у десять тисяч козаків та збір податків у царську казну. А ще приїхати до Олексія на поклін і особисто перед ним скласти присягу. І відмовитися від претензій на землі в Литві та не мати жодних зносин із сусідніми державами!
А другий, таємний наказ був складений точнісінько так, як радив Одоєвський.
«Колись я був боязкий і нерішучий. Не знав, як і правити. Але тепер я став сильним і впевненим: Бог зробив і зробить усе, щоб зміцнити мою владу, бо я помазаник Його», – задоволено думав Олексій. Він не розумів, що він лише людина, яку Господь тільки з Йому одному відомих міркувань поставив на чолі народу, рабського та темного, а водночас заздрісного, пожадливого й ненависного до всіх тих, хто живе краще від нього.
Олексій Микитович Трубецькой отримав обидва накази в Севську, де був призначений збір його війська, і міцно замислився, бо обидва накази були складні для виконання. Йому краще, ніж у Москві, була відома ситуація в Україні, що складалася не на користь Московії. Самозванець Безпалий скаржився на Гуляницького, козаки якого постійними наїздами не давали йому спокою. А в Ромнах, його ставці, почалися ремствування через грабунки та огидне
Цар Олексій дійсно проводив таємну раду 7 лютого 1659 р. і прийняв на ній таке лукаве рішення, схвалене всіма боярами, згаданими в цьому розділі.
Соборне уложення – звід законів Московії, прийнятий Земським собором у 1649 р., який діяв до 1832 р. Князь Одоєвський очолював комісію, яка займалася укладенням зводу.