Сни в оселі відьми. Говард Филлипс Лавкрафт
схоже на те, що постає в очах малюка, якого на ніч заколисує мати, занурювався у глибочінь смертоносного багна дідуган. Він був в обдертому пурпуровому плащі, його голова була увінчана висхлим виноградним листям. Пильно вдивлявся він удалину, ніби виглядаючи попереду позолочені куполи прекрасного казкового міста, в якому люди ще вірять у мрії. Тієї ночі вічно юна та прекрасна нота перестала звучати у дорослому світі.
Ex Oblivione[4]
Коли підійшли мої останні дні й потворні дрібниці життя почали підштовхувати мене до божевілля, подібно до того, як дрібні крапельки води, що їх кати змушують спадати безперервною низкою в одне і те саме місце на тілі їхньої жертви, я покохав променистий притулок сну. У своїх мріях я знаходив дещицю тієї краси, яку марно шукав у реальному житті, й блукав у старих садах і зачарованих лісах.
Якось, коли повіяв ніжний ароматний вітерець, я почув заклик Півдня і вирушив у нескінченне томливе плавання під незнайомими зорями.
Іншого разу, коли йшов легкий дощик, я плавно ковзав на човні темним підземним потоком, поки не досяг іншого світу, світу багряних сутінків, веселкових дерев і нев’янучих троянд.
Я скитався золотою долиною, яка провадила до тінистих гаїв із руїнами храмів і закінчувалася біля міцного муру, вкритого зеленню старого винограду, в якому ховалася невелика бронзова хвіртка.
Багато разів я швендяв цією долиною, дедалі довше затримуючись у пістрявій напівтемряві, в якій химерно вигиналися велетенські криві дерева й від одного стовбура до іншого стелилася волога сіра земля, де-не-де оголюючи запліснявіле каміння похованих під нею храмів. І завжди метою моїх мрій була заросла виноградом стіна з маленькою бронзовою хвірткою.
За якийсь час, коли дні пробудження ставали все нестерпнішими через сірість та одноманітність, я часто плив долиною та тінистими гаями в якомусь наркотичному спокої, міркуючи про те, як би це назавжди оселитися тут, щоб не відповзати щоразу назад у цей нудний світ, позбавлений будь-якого інтересу і нових барв. І коли я поглядав на маленьку хвіртку в міцному мурі, мені здавалося, що за ним тягнеться ціла країна мрій, із якої, якщо увійти туди, вже не буде вороття.
І так щоночі уві сні я прагнув знайти прихований в оповитій лозою стіні засув хвіртки, хоча він був чудово замаскований. І я казав собі, що простір за стіною був не просто реальнішим, але й прекраснішим і променистішим.
Потім однієї ночі в місті снів Закаріоні я виявив пожовклий папірус, що містив вислови мудреців зі світу снів, котрі дуже давно жили в цьому місті й були достатньо розумними, щоб народитися у світі пробудження. У папірусі було багато написано про світ снів, зокрема й про золоту долину, священні гаї з храмами, а також про високу стіну з маленькою бронзовою хвірткою. Коли я побачив ці нотатки, то збагнув, що вони стосуються саме цих місць, які я часто навідував уві сні, тому заглибився у читання папірусу.
Дехто з мудрагелів вибагливо описував
Із забуття