Крізь час. Темна вежа II. Стивен Кинг
два десятки людей, які носили лінзи. Більшість із них працювали на тій самій авіалінії, що й вона. Усі про це мовчали, але вона сама здогадувалася, що бортпровідники відчували, що пасажирам не подобається бачити членів екіпажу в окулярах – їх це дратує. І персонал це відчував.
З усіх цих людей вона знала не більше чотирьох, хто мав кольорові лінзи. Прості лінзи коштували недешево, а про кольорові й говорити годі – вони обходилися в цілий статок. Усі знайомі Джейн, що наважувалися розтринькати таку суму грошей на лінзи, були жінками, до того ж понад усяку міру марнославними.
То й що з того? Чоловіки теж можуть бути гордовитими. Чом би й ні? Він вродливий.
Ні. Не вродливий. Може, симпатичний, та й по всьому, а через блідий колір шкіри його й симпатичним назвати важко. Тоді навіщо йому кольорові лінзи?
Пасажири авіаліній часто бояться літати.
У світі, де захоплення літаків і контрабанда наркотиків стали нормою, члени екіпажу часто бояться пасажирів.
Голос, що наштовхнув її на такі думки, належав інструкторші льотної школи, старій міцній козир-бабі, що мала такий вигляд, наче літала на поштовому літаку ще з Вайлі Постом3: «Не можна ігнорувати своїх підозр. Якщо ви забудете все, що знали про те, як упоратися з імовірними чи справжніми терористами, пам’ятайте ось що: не можна нехтувати своєю інтуїцією. Буває, екіпаж на допиті каже: ми й гадки не мали, поки той чувак не витяг гранату і не сказав: «Летимо на Кубу, інакше всі на цьому літаку розлетяться до такої матері». Але найчастіше двоє чи троє різних людей (переважно бортпровідниці, якими ви й станете менш ніж за місяць) кажуть, що вони щось відчували. Щось, наче легенький дотик. Відчуття, що з хлопцем у кріслі 91C чи молодою жінкою у 5A не все гаразд. Вони щось інтуїтивно відчували, але нічого не зробили. Їх за це звільнили? Господи, звісно, ні! Не можна закувати когось у наручники лише тому, що тобі не подобається, як він роздирає свої прищі. Насправді проблема в тому, що у них було якесь передчуття… але згодом вони забули про це.
Стара козир-баба підняла тупий палець угору. Джейн Дорнінґ, як і її одногрупниці з курсів, сиділа нашорошивши вуха. «Якщо ви відчуєте цей легенький дотик, не робіть нічого… але й не забувайте. Бо тоді у вас завжди залишатиметься невеличкий шанс, що ви зможете перешкодити розгортанню подій… таких, наприклад, як незапланований дванадцятиденний простій у якійсь задрипаній арабській країні».
Просто кольорові контактні лінзи, але…
Я дякую, сай.
Бурмотав уві сні? Чи, пробудившись, заговорив якоюсь іншою мовою?
Джейн вирішила, що спостерігатиме за ним.
І не забуде.
«Зараз, – подумав стрілець. – Зараз побачимо, правда ж?»
Зі свого світу він спромігся проникнути в це тіло крізь двері на узбережжі. Тепер йому треба було з’ясувати, чи зможе він пронести щось назад. Не самого себе – він був певний, що будь-якої миті зможе проникнути крізь двері й повернутися у своє ослаблене зараженням крові тіло. Варто лише зажадати. А як щодо іншого? Матеріальних речей? Зараз, наприклад, перед ним
Пост, Вайлі Гардеман (1898—1935) – американський пілот, що першим самостійно облетів довкола земної кулі.