Крізь час. Темна вежа II. Стивен Кинг
чоловік, схожий на хлопчика з коледжу, пішов до вбиральні першого класу, Джейн Дорнінґ саме була на кухні бізнес-класу, допомагаючи Пітерові та Анні складати склянки для напоїв, які подавали після обіду.
Він уже повертався на своє місце, коли вона відсунула завісу, що відділяла салони першого і бізнес-класу. Інстинктивно Джейн прискорила кроки, чарівливо посміхаючись йому, змушуючи його підвести очі й посміхнутися у відповідь.
Очі знову були карими.
«Спокійно, спокійно. Він пішов у нужник і зняв їх перед сном, а тепер знову пішов і надягнув. Заради всього святого, Джейні! Яка ж ти дурепа!»
Але ж ні. Дурепою вона не була, хоча в цій ситуації і не могла нічого сказати напевно.
«Він надто блідий.
То й що з того? Тисячі людей такі, і твоя рідна мати теж, відтоді як у неї великі проблеми з жовчним міхуром».
У нього були дивовижні сині очі. Можливо, не такі гарні, як світло-карі, але такі точно не забудеш. То навіщо йому такі клопоти і витрати?
«Бо він любить колір очей від відомих дизайнерів. Хіба цього не досить?»
Ні.
Незадовго до того, як спалахнув напис «ПРИСТЕБНІТЬ ПАСИ» і була проведена перевірка перед посадкою, Джейн зробила те, чого раніше ніколи не робила, – зробила, ні на мить не забуваючи про стару інструкторшу – козир-бабу. Вона налила в термос гарячої кави і накрила його червоним пластмасовим ковпачком, не закриваючи пробкою. Ковпачок прикрутила тільки для годиться, до першого витка різьби.
Сюзі Дуглас робила останнє оголошення перед посадкою, звертаючись до підопічних із проханням погасити сигарети, повідомляючи їм, що вони мусять сховати речі, які дістали раніше, що в аеропорту їх зустріне представник компанії «Дельта», наказуючи їм перевірити і переконатися, що митні декларації і посвідчення громадянина при них, кажучи, що зараз треба зібрати всі чашки, склянки і навушники.
«Дивно, що нам не треба перевіряти, чи вони не обпісялися», – відсторонено подумала Джейн. Вона відчула, як довкола нутрощів, міцно їх стискаючи, обмотується її власний сталевий дріт.
– Займися моїми, – попросила Джейн, коли Сюзі повісила мікрофон.
Сюзі глянула на термос і перевела погляд на обличчя Джейн.
– Джейн? Тобі погано. Ти біла, немов…
– Зі мною все гаразд. Прошу, займися ж моїми. Я поясню, коли ти повернешся. – Джейн ковзнула поглядом по відкидних кріслах біля лівого виходу. – Я хочу поспостерігати.
– Джейн…
– Ну ж бо, займися моїми пасажирами.
– Добре, – відповіла Сюзі. – Гаразд, Джейн. Без проблем.
Джейн Дорнінґ сіла у відкидне крісло, що стояло найближче до проходу. Вона тримала термос у руках і не збиралася застібати паси безпеки. Щоб тримати термос під повним контролем, обидві руки мусили бути вільними.
«Сюзі думає, що в мене поїхав дах».
Джейн сподівалася, що саме так воно і є.
«Якщо капітан Макдональд здійснить жорстку посадку, у мене всі руки будуть у пухирях».
І все ж