Темна вежа. Стивен Кинг
юначе, справді є. На жаль, лише консервована. Але я можу запропонувати більше двадцяти різновидів консервів на вибір, включаючи печені боби, тунця, кілька різновидів супу…
– Я їстиму дудця, – замовив Роланд. – Але неси всячину, якщо вже нестимеш.
– Авжеж, сей.
– Мабуть, нічого й сподіватися, що ти зробиш мені сандвіч «Особливий по-елвісівському», – замріяно сказав Джейк. – Арахісове масло, банан і бекон.
– Господи, малий, – скривився Едді. – Не знаю, чи тобі видно в цьому світлі, але я вже позеленів.
– На жаль, бекону й бананів я не маю, – слово «бананів» Найджел вимовив з підкреслено британським акцентом: ба-НАУ-нів, – зате арахісове масло є, а ще три види желе. І яблучне масло.
– Яблучне масло підійде, – кивнув Джейк.
– Сюзанно, продовжуй, – попросив Роланд, коли Найджел пішов виконувати доручення. – Хоча, думаю, не варто так тебе підганяти. Коли поїмо, нам конче потрібно поспати. – Несхвальні нотки у його голосі свідчили, що ця думка аж ніяк його не надихала.
– Та, по-моєму, вже більше й розказувати особливо нічого, – сказала Сюзанна. – Звучить усе плутано… та й виглядає плутано, здебільшого, бо на нашій маленькій карті немає масштабу, – але кожну добу чи десь так вони роблять петлю: з Федіка до Кальї Брин Стерджис, потім назад до Федіка з дітьми, щоб з них там могли все витягти. Потім вони повертають дітей до Калій, а розумову поживу – до тюрми, де сидять ті Руйначі.
– До Девар-Тої, – уточнив Джейк.
Сюзанна кивнула.
– Питання в тому, як нам розірвати цей цикл.
– Ми пройдемо через двері на станцію «Край Грому», – сказав Роланд, – а зі станції вже подамося туди, де утримують Руйначів. А там… – Він обвів поглядом увесь свій ка-тет по черзі, потім підніс пальця й зробив холодний та промовистий жест: постріл.
– Але там будуть охоронці, – зауважив Едді. – Швидше за все, багато охоронців. Що, як вони переважатимуть нас чисельністю?
– Нам не звикати, – відказав на це Роланд.
Спостерігач
Найджел повернувся з тацею завбільшки з колесо від воза. На ній височіли гори сандвічів, стояло два термоси з супом (яловичим і курячим), а ще напої в бляшанках – «кока-кола», «спрайт», «нозз-а-ла» і ще щось під назвою «віт-ґрін-віт». Покуштувавши, Едді оголосив, що гидота неймовірна.
Усі помітили, що Найджел повернувся вже не тим веселим і добродушним парубком, яким пробув бозна-скільки десятків і сотень років. Його голова, що обрисами повторювала льодяник, смикалася з боку в бік. Коли вона повертала ліворуч, він бурмотів: «Un, deux, trois!»29, праворуч: «Ein, zwei, drei!»30 У ділянці діафрагми в нього тепер безперестану щось тихо клацало.
– Котику, що з тобою? – спитала Сюзанна, коли робот-помічник опустив тацю на підлогу перед ними.
– Самодіагностична перевірка вказує на те, що протягом наступних двох-шести годин станеться повна відмова системи, – сказав Найджел сумовито, проте спокійно. –
Раз, два, три! (
Раз, два, три! (