Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук

Доки світло не згасне назавжди - Максим Кидрук


Скачать книгу
Якийсь час, задерши голову, вона дивилась у вікно, а потім, забувши, що пообіцяла зателефонувати сестрі, поринула в міцний сон без сновидінь.

      4

      Wandering aimlessly in a cold dark mist I follow

      Walking in a dark world that’s been

      Kissed with sadness.

      Without sunlight things are born

      To the dead of nightmares

      Soulless demons laughing in a sea of madness.

Iron Maiden, «Shadows Of The Valley», 20158

      Уранці понеділка, попри те що непогано виспалася, Рута почувалася дратівливо безсилою, ніби й не спала взагалі, а тому, прийшовши до школи, не відразу зауважила, що щось не гаразд.

      Першим уроком мала бути біологія. Сонно туплячись під ноги, дівчина піднялася на третій поверх нового крила, поплелася в кінець коридору й зупинилась біля останнього вікна. За кілька кроків попереду побачила дівчат із паралельного класу, вийняла навушники, щоби привітатися, і лише тоді збагнула: одноманітний гул, який повис у коридорі, не такий, як зазвичай. Щільніший і водночас набагато тихший. Рута на мить заплющила очі – текстура звуку була зовсім інакшою, а тоді розплющилася та роззирнулася. На вигляд усе як завжди: групки дев’ятикласників під кабінетами історії та зарубіжної літератури, кілька старших хлопців, не відлипаючи від телефонів, щось обговорюють попід сусіднім вікном, якась мала на підвіконні похапцем списує домашку з алгебри чи геометрії, – та без навушників усе здавалося несправжнім, Руту немовби закинуло до паралельного світу, в якому звуки були знекровленими та півголосними. Ніхто не бігав, не репетував і, що найдивніше, не сміявся.

      Трохи насупившись, дівчина намірилася вставити навушники назад, коли побачила Іванку Бадалян. З нетиповим стривожено-замисленим виразом на обличчі та щойно ступила зі сходів у коридор. Натрапивши очима на Руту, Іванка пришвидшила крок і, ледь кивнувши дівчатам із паралельного, наблизилась до подруги.

      – Привіт! – Вони обійнялися. Іванка відсторонилася й кілька секунд розглядала подругу. Потім промовила: – По-моєму, хтось хоче мені щось розповісти.

      Замість відповіді Рута показала рукою вздовж коридору.

      – Що це таке?

      – Що саме?

      – Чого всі наче на похороні?

      Іванчині очі різко розширилися, вона витріщилась на Руту мало не з відразою. Так дивляться на людину, яка відчайдушно прагне вдавати смішну, але викликає лише співчуття.

      – Ти не знаєш? – здивувалась Іванка.

      – Ні.

      – Ти серйозно не знаєш, що сталося?

      Понад її плечем Рута зиркнула на однокласниць, які перешіптувалися під кабінетом біології з такими самими незбагненно-жалобними мінами. Рута була кволою й трохи не в гуморі, але пригніченою не почувалася; вона наготувалася почути чергову порцію пліток, якими полюбляла ділитись Іванка, і через те не відразу осягнула зміст почутого.

      – Чорнай помер, – сказала однокласниця.

      – Який Чорнай?

      Іванка закотила очі та злегенька поторсала Руту за плече.

      – Статник, прокинься!

      І тут до неї дійшло.

      – Що?! – дівчину ніби струмом ударило. – Яків Демидович?

      Починаючи


Скачать книгу

<p>8</p> Блукаю безцільно в холодному темному мороці,Крокую темним світом,Поцілованим печаллю.Тут усе народжується без сонячного світла,І над тими, кого замучили кошмари,Бездушні демони сміються із моря безумства.– Iron Maiden, пісня «Тіні долини», 2015 (англ.).