Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук
своїм предметом. Тож пропозиція піти на похорон, аби підтримати Анну, спершу заскочила Іванку зненацька. Не те щоби дівчина категорично не хотіла йти, просто не замислювалася над цим. І лише зрозумівши, що відмова прозвучить щонайменше дивно, Іванка енергійно закивала:
– Я теж піду. Я з тобою.
Рута кивнула у відповідь, а тоді схилила голову й у марній спробі притлумити болюче пульсування затиснула пальцями перенісся. Головний біль гарячим поколюванням опустився на очі й засів там аж до вечора.
5
Похорон перенесли – спершу на четвер, потім аж на ранок суботи. В ніч убивства, ще до того як його сина заарештували, Стеренчук-старший узявся обдзвонювати знайомих: смикав за ниточки – всі, до яких міг дотягтися. Юрій Стеренчук був людиною товариською та дуже небідною, тож знайомих мав чимало, зокрема й серед працівників прокуратури та поліції. Тож у неділю лікар, який проводив експертизу тіла, нібито виявив у крові Чорная чималий вміст алкоголю. У понеділок уранці адвокати затриманого зустрілися зі слідчими й озвучили власну версію подій: сутичка почалася до того, як Стеренчук і Чорнай потрапили в поле огляду камери, і винуватцем конфлікту був саме Чорнай. Про самооборону, вочевидь, не йшлося – запис інциденту відкривав небагато простору для маневру, – та висновок судово-медичного експерта давав змогу акуратно змістити акцент із навмисного вбивства на дії у стані афекту. Проте адвокати схибили: Чорнай слабував на серце і зовсім не вживав алкоголю. У 12-й школі про це знали навіть прибиральниці. Олександра Скрипаль, директорка школи, поклопоталася, щоб у вівторок про це дізналися ЗМІ. Опублікована того самого дня стаття зчинила галас, завдяки якому суддя ще двічі протягом тижня призначав додаткові експертизи (остання довела, що Чорнай був тверезим) і лише в п’ятницю ввечері дозволив родичам забрати тіло з моргу.
Спочатку на похорон збирався весь 11-А. Коли стало відомо, що Якова Демидовича ховатимуть у суботу, кількість охочих попрощатися з учителем скоротилася рівно вдвічі, а зрештою до Молодіжного кладовища приїхали тільки Рута, Іванка та троє їхніх однокласниць.
Рута й сама була не рада, що зголосилася. По-перше, за тиждень спричинене вбивством почуття розгубленості не те щоби притупилося, але якось відступило на другий план. Навчальний рік добігав кінця, наближалося ЗНО. По-друге, з понеділка Руту не полишало відчуття, начеб ось-ось почнеться застуда, яка чомусь ніяк не починалася. Зранку в п’ятницю дівчині було так кепсько, що вона просто змусила себе підвестися та піти до школи, а весь той день почувалася так, ніби тягає під шлунком цеглину. По-третє, якраз напередодні похорону повернулись яскраві сни.
Зазвичай Рута спала без сновидінь, а ось після стресу чи коли дуже втомлювалася бачила дивовижно реалістичні сни. Її сни були двох типів (дівчина припускала, що насправді бували й інші, просто після пробудження пам’ятала лише два різновиди). Перший – яскраві моменти з минулого, часто саме ті, про які Рута думала перед тим, як заснути. Інколи під час таких снів вона розуміла, що спить, хоча навіть коли