Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук
рота, а тоді несамовито розлютилася. Як вона могла не бачити цього раніше? Сестра мала рацію – довбаний імбецил! Тепер Руту дратувало в ньому все – рудувата борода й неохайне волосся, коротка шия та глузливий рот, а ще його запах, голос і дим, що виходив із рота. Та що там, він навіть стояв якось неправильно.
– Ти поводишся мов опудало, а не чоловік. Скажи щось. Зроби щось!
Лара вийняв цигарку, ковтнув слину, вставив цигарку назад.
– Вибач. Цього не мало статися, – промовляючи, тупився їй у рот і робив акуратні паузи для вдиху. – Я думаю, тобі треба зробити аборт.
Фраза прозвучала так, ніби хлопець завчив її вдома перед дзеркалом. У Рутиній голові проскочило, що її можна було підсумувати одним словом: від’їбись. Вона почувалася ганчіркою.
Чекаючи на її реакцію, Лара заштовхав руки до кишень джинсів, і демонстративна недбалість цього жесту зачепила дівчину дужче за будь-що інше – аж до грудки в горлі.
– Іди геть, – прошепотіла вона.
Переконавшись, що Рута не жартує, Лара пихнув димом і примирливо забубонів:
– Рут, давай не будемо…
Дівчина його обірвала:
– Пішов на хрін, – голос застряг десь у гортані; вона говорила неголосно, проте рішуче. – Не хочу більше тебе бачити. Взагалі.
Його обличчя набуло того напружено-замисленого виразу, який Рута вловила на лицях однокласниць під час похорону Якова Демидовича. Протягом кількох секунд Лара, блукаючи очима по асфальту за кілька кроків від місця, де стримів, продовжував перекочуватися з п’яти на носок, а тоді повільно розвернувся і, не дістаючи рук із кишень, поплентався до машини. Відчинивши дверцята з боку водія, він кинув невдоволений погляд на Руту.
– То ти зробиш аборт?
Корчив із себе ображеного. Надув щоки так, що ті ледве не тріснули. Тієї миті Рутина зневага до нього сягнула апогею: лють зринула в грудях так високо, що затопила всі інші почуття.
– Це тебе не обходить.
Лара скривився, ставши схожим на малюка, якому не дали цукерку (щоправда, Рута цього вже не помітила: сльози заслали погляд і перетворили хлопця на змазаний силует), а тоді стрельнув убік недопалком, сів у машину й поїхав.
12
Хвилину після того, як червоні габаритні вогні «мерседеса» розчинилися в сутінках, Рута не могла опанувати себе. Вона розлючено сопіла, із грудей піднімався жар, укриваючи багряними плямами шию та щоки. Втім гнів швидко вичах. Дівчина несподівано гостро осягнула, що стоїть сама-самісінька посеред безлюдної вулиці під каламутним небом без зірок. Вона вагітна. Лара поїхав і більше не повернеться. І цього тижня – перший екзамен ЗНО, тобто вранці вона має бути в школі. Важке дихання поволі змінилося схлипами, і Рута, стримуючи глухі ридання, затулила обличчя долонями.
Один за одним спалахували ліхтарі. Потрібно було йти додому, аби батьки щось не запідозрили, проте Рута не могла. Ледве примусивши себе зрушити з місця, вона дворами побрела до вулички Клима Савура, за рестораном «Vinograd», із внутрішнього дворика якого тхнуло зіпсованим м’ясом, узяла