Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук
Рута помітила якийсь силует. Несамохіть сфокусувалася на ньому, проте, зрозумівши, що то чоловік вигулює собаку, знову зосередилась на розмові.
Інді кахикнула перед тим, як відповісти:
– Не зовсім. Після розмови з тобою я зателефонувала одній викладачці та розпитала, як воно відбувається в таких… е… випадках. Це називають нехірургічною медикаментозною провокацією мимовільного аборту. Все проходить під наглядом лікаря. Спочатку тобі дають три таблетки міфепристону (це стероїдний препарат, який убиває ембріон), а через дві доби – також обов’язково за присутності лікаря – мізопростол. Потім лежиш у стаціонарі й чекаєш, коли станеться переривання вагітності. Викидень тобто. Ну, це кілька годин. Не більше як день. Через десять днів ідеш на підсумковий огляд до гінеколога. Все.
– Жесть яка, – пробелькотіла Рута.
– Де ти зараз?
– На ПДМі.
– Повертайся додому та поговори з мамою.
Рута перечепилася через щось у темряві й ледь не проорала носом землю.
– Бля, – вилаялася вона, а тоді ще гучніше: – Ти здуріла! Ні! У мене є гроші! Не здумай нічого розповідати матері – я все зроблю сама!
Чоловік у темряві якийсь час приглядався до неї, після чого, гукнувши собаку, швидко закрокував геть.
Інді не стрималася:
– Рут, ти вляпалася в доросле лайно, то й поводься як доросла!
– А я як поводжуся?! – розлютилася Рута.
– Так, наче застрягла між дівчинкою й жінкою. – Помовчавши, сестра продовжила рівнішим голосом: – Річ же не в грошах. Я не сумніваюся, що ти можеш усе зробити сама, але як ти це приховаєш? Думаєш, мама не дізнається? Та ти не встигнеш вийти за двері після першого прийому, а їй уже телефонуватимуть. Це лікарі, вони всі одне одного знають. Послухай мене: поговори з мамою, вона зрозуміє. Вона все вирішить. Зробить усе правильно. Вона все життя працює в лікарні.
Рута зупинилася та, обхопивши себе однією рукою, опустилася просто на бордюр. Її сестра мала слушність. Як завжди. І це лише посилювало роздратування.
– Бляха, це все так невчасно… У четвер перший екзамен.
Інді стрималась, аби не бовкнути, що «залетіти вчасно» – це оксюморон, такого не буває, натомість проказала:
– Тому поговори з мамою. Пиши екзамен і роби аборт. Час іще є. Вигадаєте разом якусь байку, щоб пояснити батькові, чому тобі треба до лікарні.
Рута вперлася ліктем у коліно й поклала долоню на голову.
– Інді, приїжджай, – промовила вона захриплим від утоми голосом. – Ти потрібна мені.
Сестра довго мовчала перед тим, як відповісти.
– Не можу, мала.
– Розумію…
– У мене теж екзамен. Потерпи трохи.
Дівчата водночас зітхнули.
– Коли ти повертаєшся? – запитала Рута.
– Якщо все добре, у п’ятницю ввечері. Найпізніше – в суботу зранку. Ілля вже вільний, уже все склав, але я не можу поїхати з ним. Мушу бути тут.
– Я чекатиму. – Рута стишила голос, ніби боялася, що її хтось підслухає. – Я тебе дуже чекаю.
– Вище носа, мала. Все буде пучком. Прорвемося.
Закінчивши розмову,