Михайль Семенко. Ростислав Коломієць
душі до кращих часів, на які уже й не сподівався, свої мистецькі уподобання?.. Зрештою, замовкає…
Зловісного 1937 року, в потоці масового знищення української творчої інтелігенції, на нього чекало ординарне і неминуче у ті часи: арешт, звинувачення у антирадянській терористичній діяльності, розстріл. А далі…
«Далі», з наголосом на другому складі, якого він пропагував на сторінках часопису «Нова генерація», для нього вже не було. І «далі», з наголосом на першому складі, – ще не було.
А було: вилучення з історії української художньої культури – не знайшлося місця, довгі роки повного забуття – «Хто сказав Семенко? Який Семенко?»
Хіба що останнім часом – зарахований до когорти українського Розстріляного Відродження – він непросто і, як побачите, несподівано входить у сучасний український культурний рух, але таки входить. Справедливість все-таки запанувала, шкода, що надто пізно…
До чого я веду? Не сподівайтеся, сучасний читачу, що закохаю вас у поезію Семенка. Серед його численних строф-заклинань, строф-заїкань, строф-шифрограм виблискують справжні поетичні перли – і деякі з них ви обов’язково почуєте. Так, коштовних перлів менше, ніж ви очікували. Та хіба цінність перлів виміряється кількістю? Подекуди читачеві доведеться напружитись, щоб зрозуміти його поетичне послання. А інколи, навпаки – розслабитись. Милуватись, захоплюватись поетичним мистецтвом Семенка взагалі непросто – відбудеться хіба що прилучення читачів до таємниці його творчості. Тож сподіваюсь здивувати і зацікавити вас.
Проте мушу застерегти вас (та ви й без мене зрозуміли) – це дуже специфічна поезія, сповнена загадок, які кортить розгадувати, – але ж нерідко без очевидних розгадок; багатозначних натяків, – але ж без видимих адрес; криптограм, які кортить розшифровувати, – але ж без кодів розшифрування; примхливих розломів змісту, нарочитих прозаїзмів, навіть викличної беззмістовності, які спантеличують і змушують перечитувати поетичні рядки, – але ж перечитувати вголос, ба навіть на різні голоси і без пауз?!.
І ми побачимо і почуємо у віршах поета: слово – перевернуте з ніг на голову; фразу – поставлену сторчма; вірш – калейдоскоп несполучуваного!
І ми відчуємо настрій поета: болісне несприйняття буденності, вчинки не за роздумом, а від душевних імпульсів, щастя від аромату кохання, жах від передчуття неминучого!..
Нічого дивного, і прийміть це aпріорі: революція для Семенка не мала політичного змісту, це створення перевернутого світу. Тож і поезія для нього – образ перевернутого світу. «Чому не можна перевернути світ / щоб поставити все догори ногами?» – риторично запитує поет, представляючись читачам. А це ніщо інше, як протест проти рутинного сприйняття життя і творчості:
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно