Ліля. Париж. Кохання. Галина Горицька
Я свято вірю, і це я знаю напевне, що не лукавлю із собою, що не існує якогось певного кохання між чоловіком і жінкою. Є просто кохання загалом і між жінкою й жінкою, і між чоловіком і чоловіком. Це в Середньовіччі таке заборонили. Платон же своєю легендою тільки віддзеркалив те, свідком чого був сам[25].
4
У тої відьми були очі кольору сливи. Спілої, темної, з краплинками застиглого соку-бурштину з порепаної шкірки плоду, таких принадних для ос і бджіл. Оцими краплинками вона всміхалася Ліадейн – моїй бабусі пра-пра-невідомо-скільки разів. Бабуся вкотре допитувалась у неї:
– Чи можна вчинити гріх?
– Ні, – м’яко похитала головою відьма.
– Але ж… Ти розумієш, що мені доведеться це зробити?
– Ні, – так само коротко відказала жінка з прекрасними, теплими очима, що виблискували в темряві печери. – Я не допоможу тобі у цьому, і не сподівайся. Руни кажуть мені, що ти маєш пройти це випробування до кінця. Так тобі судилося.
У печері було вогко й незатишно. Принаймні Ліадейн так здалося. Зі стін стирчало коріння і мох, підлога нічим не була заслана – ніякої тобі ряднини, чи старого килима, і Ліадейн мусила підібгати під себе ноги й сорочку з цупкого льону. Другу, коротшу, розкішно оздоблену вишивкою з її ініціалами «Л.У.» – Ліадейн Ултан[26], вона вирішила не вимазувати землею з підлоги. Вона дрижала. Однак дрижала вона й до того, як прийти до відунки. Вона дрижала вже кілька день, відтоді, як зрозуміла, що трапилося.
– То що мені робити? Розповісти все моєму батькові? Ти ж знаєш, що буде? Що феній повинен зробити в такому разі? Він точно закує нас у кайдани…
Жінка, що мала унікальні знання й могла відкрити майбутнє, а отже, була відункою, відьмою, підняла на Ліадейн свої прекрасні, сливові очі, які сміялися краплинками бурштину. Мимохідь вона підкидала хмиз у багаття, що зігрівало її гостю. Сама вона давно звикла до холоду печери – ніколи не знімала свій плащ, пошитий з безлічі маленьких білок[27]. А одна, жива й ручна, невпинно бігала туди-сюди по її плечах, зігріваючи шию. Однак відьма бачила, як замерзла дочка Ултана – найвідомішого фенія Ольстеру[28]. І знала, що та недоговорює ані про свої почуття й страхи, ані про те, що зробить із нею та з її братом батько – незважаючи на свій поважний вік, він ще може мати дітей. М’о, не від їхньої матері, своєї коханої дружини, але все одно він уб’є їх, своїх єдиних нащадків, яких би клопотів йому не завдало народити інших. Швидко, не роздумуючи й ні про що не шкодуючи, бо таке не може стерпіти воїн-вікінг Ірландії. Тільки привселюдна швидка (аби не було зайвих запитань, шкодувань і нікому не потрібних ордалій[29]) страта все вирішить.
– Агов! Та ти чуєш мене?
– Ой, вибач… – відказала я Макс, – замислилася. Згадалась ця історія про Ліадейн…
– Якби не ті твої сімейні архіви, я б не повірила тобі.
– Чого? Ти гадаєш, я це все вигадала, бо конче хотіла побувати в Німеччині? Можна подумати – наймальовничніша країна
Цитата з платонівської легенди про дві половинки: «Жінки ж, що являють собою половинку колишньої жінки, до чоловіків не дуже розташовані, їх більше приваблюють жінки, і лесбіянки належать саме до цієї породи. Зате чоловіків, що являють собою половинку колишнього чоловіка, тягне до всього чоловічого: вже в дитинстві, будучи часточками істоти чоловічої статі, вони люблять чоловіків, і їм подобається лежати і обніматися з чоловіками. Це найкращі з хлопчиків і з юнаків, бо вони від природи самі мужні. Деякі, правда, називають їх безсоромними, але це помилка: ведуть вони себе так не через свою безсоромність, а через свою сміливість, мужність і хоробрість, з пристрасті до власної подоби. Тому є переконливий доказ: в зрілі роки тільки такі чоловіки звертаються до державної діяльності».
Ірланд. «ултан» – означає з Ольстеру.
Хутро білок – привілей костюму осіб королівської крові в Середньовіччі.
Ольстер, він же Улад – одне з чотирьох васальних королівств, на яке була поділена ранньосередньовічна Ірландія.
За Середньовіччя спосіб визначення винуватості особи, підозрюваної у злочині, за допомогою «суду божого», тобто випробування підозрюваного вогнем, водою, розпеченим залізом тощо. Підсудний, який витримував катування, оголошувався невинним.