Мазепа. Історичні картини. Альфред Єнсен
полків, або ж військових регіонів, у яких поступово запроваджувалася російська військова дисципліна.
Невідомий художник. Іван Брюховецький. XVII століття
«Руїна» на Україні досягла апогею за гетьманства жорстокого й честолюбного Брюховецького. У 1665 році він зі свитою з 500 чоловік подався до Москви, щоб «урегулювати» відносини між Малою й Великою Росіями, а насправді ж їхав у своїх особистих інтересах, сподіваючись здобути прихильність Москви. Брюховецький одружився з донькою князя Долгорукова, дозволив царським воєводам осісти в українських містах та позбавив козаків монополії на виробництво горілки – одного з найдорожчих привілеїв, віддавши усі прибутки від нього у царську державну казну. Згодом Брюховецького запідозрили у намірі відколотися від Москви і перейти на службу до Туреччини. Він не побажав добровільно віддати гетьманську булаву і в 1668 році був страчений Дорошенком: його прив’язали до гармати, і козацька «чернь» розтерзала колишнього гетьмана.
Іван Сірко. Уявне зображення Іллі Рєпіна
У той час, коли Лівобережна Україна усе більше й більше попадала у залежність від Москви, Правобережжя розшарпували між собою Польща й Туреччина. Запорозька республіка на Січі переживала свій останній блискучий період на чолі з мужнім кошовим отаманом Сірком, славним своєю лютою ненавистю до татар і турків, котрий оживив давні спомини про часи Сагайдачного й Тараса Трясила[21]. Про того Сірка розповідали, що народився він одразу ж із зубами і відзначався жахливою ненаситністю. Читати й писати він так ніколи й не навчився (хоча його іменем і був підписаний лист до султана), зате був неперевершеним у бою. Сірко брав участь у 50 битвах і тим самим заслужив собі царство небесне, бо, як каже козацьке повір’я, хто уб’є чим більше бусурманів, той потрапить прямісінько в рай. У політиці він був типовим козаком, нерішучим і забарним, завжди умів пристосовуватися і ніколи не дотримувався клятв, даних Москві чи Польщі, вважаючи, що «нужда ламає закони».
Найбільш відзначився у його неспокійному житті рік 1675, коли Мухамед IV послав 15 000 яничарів разом з 40 000-м військом татар на Січ. Хан вибрав для нападу третю ніч Різдва, сам прокрався до вартового, убив і перевірив, чи міцно сплять з похмілля козаки. Нападників у останній момент помітив один з козаків, що випадково визирнув на ту пору з вікна. У тому ж курені не спало ще кілька козаків, які грали в карти. Було оповіщено всі курені, і з усіх віконець несподівано відкрився нищівний вогонь. Коли нападницька юрба поріділа, запорожці узялися до рукопашної битви, в хід пішли рушничні кольби, списи, шаблі та палиці. З 15 000 яничарів уціліло заледве півтори тисячі, а сам хан чимдуж накивав п’ятами до Криму.
Неймовірна кількість трупів, що загрожувала Січі пошестю, завдала козакам немало клопоту. Дехто пропонував спалити їх по бусурманському звичаю, та більшість була проти, бо вважала, що на таку недостойну справу
В оригіналі помилково Тарас Трачило. Трясило Тарас (Федорович) – гетьман нереєстрових козаків (1629), очолив антипольське повстання (1630), розбив гетьмана С. Конєцпольського, у 1635 разом з частиною запорожців пішов на Дон. Після 1636 р. доля невідома.