Мазепа. Історичні картини. Альфред Єнсен
Європі за рахунок упадку Польщі і всупереч великодержавним інтересам Швеції. Тому й сталося так, що історія Швеції тісно переплелася з історією України та невеликої Запорозької республіки.
Перші зв’язки Швеції з Україною мали місце ще у «дні великих безпорядків» у Росії, коли Карл X[16]брав активну участь в усуненні непорозумінь між спадкоємцями московського трону. Петрус Петреюс (Пер Персон), який перебував тоді з дипломатичою місією у Москві і якому було доручено добитися дозволу для кількох татар, що поверталися зі Швеції, проїхати через російські землі до Криму, мав нагоду трохи ближче познайомитися з південною Росією. Та лише Густав II Адольф, готуючись до великої релігійної війни, звернув свою увагу на південно-східну Європу і геніально передбачив, що шукати союзників проти папізму та ворогів Швеції необхідно на сході й півдні, на невідомих ще теренах між Дніпром та Дністром.
Уже в році 1626 прибули до Москви шведський дворянин (?)[17] Георг Бернгард та російський полонений Олександр Любим Рубцов (звільнений з Марієнбурзької фортеці), щоб від імені шведського короля просити дозволу вільного проїзду через російські землі до Запорожжя. Але цар, не без підстав запідозривши за цим наміром дипломатичну місію, відмовив у проханні.
Про те, щоб пропустити шведських послів на Україну, не могло бути й мови. Незадовго після цього Густав Адольф налагодив прямі зв’язки зі своїм родичем, Бетленом Табором із Зібенбюргена, котрий раніше уже бував при царському дворі від імені графа Турна й міг роздобути інформацію про козаків і татар.
Такі дії не залишилися без наслідків. У 1629 році з Криму до Москви прибув посол хана Халбердей із свитою дев’яти чоловік з проханням дозволити подальшу подорож до Швеції. Дозвіл було дано, і наступного року він повернувся із Стокгольма разом із шведським послом Бернартом, везучи договір про союз між Густавом Адольфом та кримським ханом проти польського короля. А в 1630 році шведський посол Беніамін Барон одержав дозвіл на проїзд через Росію до Криму.
Густав II Адольф
У 1632 році він повернувся з повідомленням, що татари нині зайняті військовим конфліктом з Персією і не можуть надати жодної допомоги, зате пізніше згодні послати для підмоги 30 000 чоловік.
Густав Адольф намагався увійти в безпосередні стосунки і з запорожцями, але ці спроби не увінчалися успіхом через недовіру та вагання козаків. Капітан Петер Ляміраль та прапорщик Якоб де Грев за посередництвом Русселя одержали аудієнцію у царя 19 червня 1631 року, на якій вони просили дозволу відвідати запорозького отамана. Вони прибули до отамана Івана Кулаги[18]в Канів біля Дніпра і передали йому королівське послання, у якому козакам обіцялася подвійна платня порівняно з тою, що їм встановили поляки, якщо вони «стануть проти поляків на боці шведського короля і ніколи не братимуть участі у жодній війні спільно з польським королем». Проте козаки ніяк не зреагували на послання. Вони не прочитали листа