Володимир Івасюк. Парасковія Нечаєва
серед учасників якого мав бути й Володя Івасюк. На той час хлопчик перебував у санаторії в селі Щербинці Новоселицького району на Буковині. А Михайла Григоровича вдома не було – поїхав у відрядження. Довелося мамі самій їхати в Щербинці й домовлятися, щоб сина відпустили на концерт. Його відпустили на кілька днів.
Зустріч з Гнатюком справила на хлопчика величезне враження – вже будучи дорослим, навчаючись у Львівській консерваторії, він насмілився написати Гнатюкові листа, в якому висловив своє шанобливе ставлення до видатного співака. А з того пам’ятного концерту залишилася колективна фотографія, на якій є юний Володя разом з батьком.
Мама завжди залишалася ніби в тіні, була дуже скромною людиною, коректною, ненав’язливою, вона вміла розчинитися в любові до своїх близьких, піти на самопожертву заради них. Діти це розуміли. У 1960 році Михайло Івасюк отримує можливість поїхати до Ірпіня, в Будинок творчості письменників, щоб там попрацювати разом з редактором видавництва «Молодь» над підготовкою до друку свого першого роману «Червоні троянди». Це було можливо тільки в літні місяці, коли розпочнеться відпустка. Ситуація складна: поїздка й перебування в Будинку письменників відбувалося тільки за власний рахунок, а зарплата вчителя (у якого двоє дітей!) не найвища, хоча він і працював не лише в денній, а й у вечірній школі. Але йому пощастило з дружиною – вона була гарною, дбайливою господинею, отож гроші на поїздку Івасюки відклали. Проте ця проблема виявилася навіть не найважливішою – справа в тому, що Софія Іванівна чекала на третю дитину, яка мала народитися буквально через два місяці. (Оксана народилася 20 серпня). Тому батько вагався: їхати чи не їхати, чи такий уже важливий той роман, чи не впорається редактор сам? Однак дружина наполягла: їхати! І спокійно працювати! А вона впорається!
Батько писав із Ірпіня листи мало не щодня, розповідаючи про роботу з редактором, про знайомства з відомими письменниками. Якраз тоді в Ірпіні збиралися й ті, кого згодом назвали «шістдесятниками». Мама так само ретельно й систематично інформувала батька про всі події, що стосуються дітей, та її самопочуття – це хвилювало й бентежило його.
Ім’я для наймолодшої сестрички знайшли Володя й Галя.
А невдовзі вийшов роман «Червоні троянди», а ще трохи згодом у невеликій квартирі Івасюків зазвучав рояль – батько придбав цей старовинний австрійський інструмент за виплачений йому авторський гонорар. Тому, як жартував Володя, рояль пахнув «Червоними трояндами».
Ось це дбайливе ставлення матері до батька, його творчого успіху діти бачили впродовж усього життя.
Такою ж вона була і в ставленні до своїх дітей. Не раз їй потрібна була не лише витримка, а й мужність. Відомий випадок з бюстом Леніна, що стався на початку квітня 1966 року, коли до закінчення школи Володі залишилося трохи більше двох місяців. Він тоді був кращим учнем класу, крім того, керував вокально-інструментальним ансамблем «Буковинка», що завоював не одну перемогу на обласних і республіканських