Дорога до Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум
її про це, – ще раз пообіцяла Дороті.
Король-Лис дав гостям в дорогу смачної їжі, й Косматий чоловічок сховав її в кишеню. Капітан супроводжував подорожніх до арки і попрощався з ними там, де вони вперше зустрілися. Тут друзі побачили безліч лисиць, які охороняли дорогу.
– Ви побоюєтеся ворогів? – запитала Дороті.
– Ні, – відповів Капітан. – Ми дуже пильні й готові відбити будь-який напад. Але ця дорога веде до країни, де живуть великі дурні звірі. Вони можуть заподіяти нам серйозні неприємності, якщо подумають, що ми їх боїмося.
– А що це за звірі? – зацікавився Косматий чоловічок.
Капітан відповів не відразу. Якийсь час він вагався, а потім сказав:
– Якщо ви потрапите туди, то дізнаєтеся про них усе. Але в жодному разі не бійтеся. Упевнений, що Ґудзик-Розумник зуміє захистити вас: він такий розумний і в нього тепер по-справжньому мудрий вираз обличчя.
Слова Капітана не заспокоїли Дороті й Косматого чоловічка, а, навпаки, налякали, бо в них було дещо інше уявлення про розумові здібності малюка. Попрощавшись із лисячим капітаном, друзі продовжили подорож.
V. Дочка Веселки
Тото був цілковито щасливий. Він біг стежкою, гавкав, коли хотів, на птахів і ганявся за метеликами. Навколо буяли польові квіти, луки змінювали гаї. Але ні будинків, ні людей не було видно. По небу стрімко проносилися птахи, а у високій траві й серед зелених кущів бігали білі зайці. Дороті розгледіла навіть мурашок, що діловито снували уздовж дороги, навантажені насінням конюшини.
Кілька годин друзі йшли досить бадьоро. Навіть малюк Ґудзик-Розумник виявився хорошим мандрівником і не втомлювався від швидкої ходьби. Нарешті дорога повернула, і за поворотом подорожніх чекало дивовижне видовище.
Маленька дівчинка, струнка, як фея, граціозно танцювала посеред пустельної дороги. Вона то повільно кружляла, то швидко перебирала витонченими ніжками. На ній була сукня з на диво ніжної та легкої тканини, схожої на павутинку, яка переливалася відтінками фіолетового, рожевого, жовтого, зеленого, блакитного та білого кольорів. Вони створювали чарівну гаму, плавно переходячи один в один. Волосся дівчинки було схоже на золоті нитки і хмаркою вилося навколо її голівки. Жодне пасмо не трималося шпилькою, прикрасою чи стрічкою, а вільно розліталося в повітрі.
Наші друзі, здивовані й захоплені цим видовищем, наблизилися до дівчинки й застигли, стежачи за її танцем. Вона здавалася не вище Дороті, але мініатюрнішою, років їй на вигляд було приблизно стільки ж, скільки нашій маленькій героїні.
Побачивши людей, дівчинка перестала танцювати, зупинившись на одній нозі, ніби збираючись наступної ж миті полетіти. Дороті страшенно здивувалася, помітивши, що з фіалкових очей дівчинки котилися сльози по чарівних рожевих щічках. Було дивно, що можна одночасно танцювати і плакати.
Дороті ввічливо і співчутливо звернулася до незнайомки:
– У тебе щось трапилося, крихітко?
– Так! –