Маленькі жінки. II частина. Луиза Мэй Олкотт
випадку. Він остудив запал Емі.
Через тимчасову відсутність інших моделей вона вирішила зробити зліпок власної чарівної ніжки, тож одного разу вся сім’я отримала переляк через грізний стукіт і вереск, які долинали з сараю. Кинувшись на допомогу, вони виявили, що юна ентузіастка відчайдушно скаче з ногою, міцно затиснутою в каструлі з гіпсом, який затвердів із несподіваною швидкістю. Звільнити ногу вдалося з великими труднощами і не без небезпеки для здоров’я, оскільки Джо так реготала, колупаючи гіпс, що ніж увійшов занадто глибоко в бідну ніжку, залишивши довгу пам’ять про цей творчий досвід.
Після цієї події Емі на деякий час заспокоїлася, поки манія робити ескізи на пленері не змусила її щодня відправлятися на річку, в поле або в ліс для «вивчення натури» й зітхати по руїнах, які можна було б змалювати. Врешті-решт вона застудилася, сидячи на мокрій траві, щоб занести в альбом який-небудь черговий «чудовий фрагмент», що складався з каменю, пенька, гриба й зламаної гілки, або «божественної маси хмар», яка виглядала в її альбомі, наче розпотрошена перина.
Емі жертвувала своїм прекрасним кольором обличчя, проводячи спекотні літні дні, сидячи в човні посеред річки і вивчаючи «світло й тінь». Вона навіть набула вертикальної зморшки на лобі, намагаючись знайти потрібний «кут зору», або як там це ще називається.
Якщо, як стверджує Мікеланджело[14], «геній – це вічне терпіння», Емі цілком могла претендувати на опанування цією божественною властивістю, бо вперто продовжувала свої шукання, попри всі перешкоди, невдачі й протидії, твердо вірячи, що з часом обов’язково створить щось таке, що заслуговуватиме на назву «високого мистецтва».
Вона із задоволенням навчалася й багато чого іншого, бо вирішила стати привабливою й освіченою жінкою навіть у тому разі, якщо їй не судитиметься стати великою художницею. У цьому вона досягла куди більшого успіху, адже була однією з тих щасливиць, які всім подобаються, всюди заводять друзів і йдуть по життю так легко й граціозно, що в менш щасливих людей виникає спокуса повірити, ніби такі улюбленці долі народжені під щасливою зіркою.
Емі любили всі, бо серед її талантів була також і тактовність. Вроджене чуття підказувало їй, що буде приємно й правильно, тому вона завжди говорила саме те, що в цей момент потребував її візаві, робила саме те, що було до місця й до часу, й вирізнялася таким самовладанням, що сестри часто говорили: «Якби нашій Емі довелося відправитися в королівський палац без всякої репетиції, то вона все одно знала б, що і як там потрібно робити».
Головною її слабкістю було бажання обертатися в «кращих колах», хоч залишалося не зовсім ясним, які саме «кола» є кращими. Гроші, світські таланти й вишукані манери були предметом її прагнень. Їй подобалося зустрічатися з тими, хто всім цим володів. При цьому вона часто помилково приймала брехню за істину і захоплювалася тим, що не заслуговувало захоплення. Ніколи не забуваючи, що вона леді за народженням, Емі старанно культивувала свої аристократичні
Мікеланджело Буонарроті (1475–1564) – італійський скульптор, живописець, архітектор і поет (його вірші, зокрема, представлено у фільмі Ежена Гріна «Міст мистецтв»). Мікеланджело відомий і як автор розпису стелі Сікстинської капели.