Маленькі жінки. II частина. Луиза Мэй Олкотт
можливо. Що ти думаєш подати до столу? Пиріг, бутерброди, фрукти і кава – цього буде досить, я гадаю?
– О, ні, звичайно, ні! Потрібно подати холодного язика, курку, французький шоколад, а крім цього – морозиво. Дівчата звикли до такої їжі, і я хочу, щоб мій сніданок був пристойним і вишуканим, нехай я й заробляю собі на життя працею.
– Скільки ж дівчаток у твоєму класі? – запитала мати вже стриманіше.
– Дванадцять, але, гадаю, що приїдуть не всі.
– Помилуй, дитинко, тобі ж доведеться брати напрокат омнібус, щоб катати їх по околицях!
– Ну що ти, мамо! Приїдуть, ймовірно, шість або вісім – не більш, тож я найму невелику відкриту коляску і попрошу пана Лоуренса позичити мені його «черрі-бренді» (так Ханна називала кінний шарабан[16]).
– Усе це обійдеться дуже дорого, Емі.
– Ні, не дуже. Я все підрахувала і за все заплачу зі своїх грошей.
– А ти не думаєш, дорога, що, якщо ці дівчатка давно «звикли до всього цього», більш скромний прийом виявився б для них приємною різноманітністю, так і для нас це було б набагато краще, ніж купувати й брати напрокат те, що нам не потрібно, намагаючись наслідувати тих, чий спосіб життя не відповідає нашому матеріальному становищу?
– Якщо мені не можна влаштувати все так, як я хочу, то я взагалі не хочу нічого влаштовувати! Я знаю, що можу прекрасно втілити мій план, якщо ти і сестри трохи мені допоможете. Я не розумію, чому мені не можна це зробити, якщо я готова заплатити за все сама! – сказала Емі з рішучістю, яку протидія може перетворити в упертість.
Пані Марч знала, що досвід – кращий учитель, і, коли це було можливо, дозволяла своїм дітям вчитися на власних помилках, яких вона охоче допомогла б їм уникнути, аби тільки вони не відмовлялися прийняти її поради.
– Добре, Емі, якщо ти так цього хочеш і знаєш, як здійснити свій задум без надмірної витрати грошей, сил і часу, я не заперечуватиму. Поговори із сестрами, і, яке б рішення ви не ухвалили, я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти вам.
– Дякую, мамо, ти завжди така добра! – і Емі пішла, щоб викласти план сестрам.
Мег погодилася відразу і обіцяла свою допомогу, запропонувавши для здійснення проекту все, що мала, від її маленького будиночка до її парадних ложечок для солі. Але Джо подивилася на проект загалом несхвально і спочатку навіть не схотіла мати нічого спільного з цією затією.
– Ну скажи на милість, навіщо тобі витрачати свої гроші, турбувати сім’ю і перевертати догори дригом весь будинок заради купки дівчат, яким на тебе наплювати? Я гадала, в тебе досить гордості й здорового глузду, щоб не плазувати перед кожною смертною, яка носить французькі черевики і їздить в кареті, – сказала Джо, яку сестра відірвала від написання трагічної кульмінації роману.
– Я ні перед ким не плазую! І терпіти не можу, коли до мене ставляться так зверхньо, як ти! – роздратовано заявила у відповідь Емі. Сестри і раніше сварилися, коли виникали подібні питання. – Ці дівчатка
Шарабан – чотирьохколісний кінний екіпаж з кількома поперечними сидіннями або однокінний двоколісний екіпаж.