Різдвяний сюрприз. Андрей Курков
від шлагбаума, що збільшувався з кожним його кроком, і далі заметіль заповнювала живим снігом.
Прикордонники квапливо повернулися в службовий будиночок, позбавлений майбутнього.
– Занотуй, – скомандував старший прикордонник своєму колезі. – Першим без пред’явлення документів кордон перейшов Кукутіс Кукутіс! І як йому тільки живеться з таким ім’ям?!
Колега, всміхнувшись, кивнув, і погляд його швидко знайшов ручку, що лежала на підвіконні.
– Паспорт! – глузливо шепотів сам собі старий Кукутіс, хвацько закидаючи вперед при кожному другому кроці свою негнучку праву ногу. – У мене їх шість штук, цих паспортів! І всі вони – мої!!!
Розділ 4. Вільнюс
Кав’ярня на Німецькій явно нудьгувала за відвідувачами. Тільки Барбора та парочка літніх туристів, котрі сіли за столик біля вікна, щоб випити кави і дивитися на таке неспішне зимове життя. І більше нікого!
Барбора з цікавістю спостерігала за жіночкою, з рум’яного обличчя якої вік уже давно стер молодість. Її синя дублянка і «дута» чорна куртка її супутника, чоловіка з молодечою спортивною фігурою й утомленими очима, висіли поруч на одноногому дерев’яному вішаку. Жінка пила каву в рукавичках, у синіх шкіряних рукавичках, явно куплених під колір дублянки. Горнятко з кавою вона тримала як піалу, в долонях, складених човником. Тримала в повітрі перед обличчям. Немов для того, щоб насолоджуватися ароматом кави.
А по Німецькій вулиці проїжджали машини, проходили люди.
– Даруй, Барбі, спізнився! – Чоловік років сорока повісив на спинку сусіднього крісла шкіряну куртку і сам опустився поруч. – Я звик, що ти запізнюєшся! Гадав, що все одно прийду першим!..
– Уже не прийдеш, Борисе, – обернулася до нього Барбора, відвернувшись від дами в синіх рукавичках та її супутника.
– А що, ти вирішила стати пунктуальною?
Барбора не відповіла.
– Коньячку для зігріву? – спитав Борис.
Дівчина заперечно похитала головою.
– Ти чого? – здивувався чоловік. – Вирішила зрадити свої звички?
Барбора кивнула.
– Так. І не тільки звички.
– А кого ще? – грайливо поцікавився парубок.
– Всіх. І тебе також.
Вираз обличчя Бориса змінився. Погляд став холодним.
– Може, поясниш? – неголосно, але наполегливо зажадав він.
– А що тут пояснювати?! – Барбора зазирнула в його сірі очі. – Це ти не змінюєшся! Все такий же! Сім’я – робота – фітнес-клуб і молода коханка. Але хтось же має змінюватися, щоб життя минало правильно та цікаво. Ось я і вирішила змінитися. І життя своє змінити. Сподіваюся, на краще! До речі, я вирішила заміж вийти.
– Коли?! За кого? За того рудого клоуна?! – зневажливо засипав її запитаннями Борис, зовсім не здивувавшись почутій новині.
– Ага, за нього! Ми через тиждень їдемо до Парижа.
– Новий рік святкувати?
– Ні, в нове життя.
– То ти що, останнім часом одночасно і з ним, і зі мною?!..
– Ти мені, до речі, колись також Париж обіцяв…
– Не