Лише час підкаже. Джеффри Арчер
пані Беррінґтон, – спробував змінити тему Дікінс.
Жінка всміхнулася.
– Це не я, Дікінсе, це моя люба матінка. – Дікінс знітився, і пані Беррінґтон хутко додала: – Але який чарівний комплімент! Її вважали справжньою красунею свого часу.
– А хто його намалював? – запитав Гаррі, щоб вирятувати Дікінса.
– Ласло[16], – відповіла пані Беррінґтон. – А чому ви питаєте?
– Оскільки зацікавився, чи не міг намалювати один і той самий маляр і портрет джентльмена в залі.
– А ви спостережливі, Гаррі, – похвалила пані Беррінґтон. – На портреті, який ви бачили в залі, намальований мій батько, і його справді також намалював Ласло.
– А чим займається ваш батько? – поцікавився Гаррі.
– Гаррі ніколи не перестає розпитувати, – пояснив Джайлз. – До цього просто треба звикнути.
Пані Беррінґтон посміхнулася:
– Він імпортує вина, зокрема, хереси з Іспанії.
– Так само як «Гарвіз», – сказав Дікінс з повним ротом сендвічів із огірками.
– Так само як і «Гарвіз», – підтвердила пані Беррінґтон.
Джайлз усміхнувся.
– Ось іще одна канапка, Гаррі, – указала пані Беррінґтон, помітивши, що очі хлопця вступилися в тарілку.
– Дякую, – сказав Гаррі, не спроможний вибрати між копченим лососем, огірком, яйцем і помідорами. Але все ж зосередився на лососі, дивуючись його смаку.
– А як же ви, Дікінсе?
– Дякую, пані Беррінґтон, – сказав той і взяв іще одну канапку з огірками.
– Я не можу називати вас Дікінсом, – схаменулася мати Джайлза. – Це звучить як ім’я одного зі слуг. Скажіть мені своє ім’я.
Дікінс знову знітився.
– Краще називайте мене Дікінсом, – запропонував він.
– Його ім’я Ел, – підказав Джайлз.
– Таке гарне ім’я, – сказала пані Беррінґтон, – хоча мені здається, що ваша мати називає вас Аланом.
– Ні, ні, – сказав Дікінс, усе ще похнюпивши голову.
Двоє інших хлопців, здавалося, були здивовані цим відкриттям, але нічого не сказали.
– Моє повне ім’я Елжернон, – нарешті зізнався він.
Джайлз засміявся, але пані Беррінґтон не звернула уваги на вибрик свого сина.
– Ваша мати, вочевидь, була шанувальницею Оскара Вайлда, – припустила вона.
– Авжеж, – підтвердив Дікінс. – Але я волів би, щоб вона назвала мене Джеком або навіть Ернестом.
– Я б не стала цим турбуватися, – зауважила пані Беррінґтон. – Зрештою, Джайлз також страждає від подібного приниження.
– Мамо, ти ж обіцяла, що не будеш…
– Ви маєте вмовити Джайлза назвати вам його друге ім’я, – сказала вона, ігноруючи протест.
Коли Джайлз не відповів, Гаррі і Дікінс із надією поглянули на пані Беррінґтон.
– Мармадюк, – зітхнула вона. – Як і його батько, і дід до нього.
– Якщо хтось із вас розповість це, коли ми повернемося до школи, – сказав Джайлз, поглянувши на двох своїх друзів, –