Лише час підкаже. Джеффри Арчер
поцікавився Старий Джек іще до того, як Гаррі зайняв своє звичне місце на протилежному боці вагона.
– Не знаю, – стенув плечима Гаррі. – Фроб завжди каже, – додав він, посмикавши лацкани свого піджака: – Кліфтоне, в житті ви отримуєте те, чого заслуговуєте, і не більше, хоча, звісно, й не менше.
Старий Джек усміхнувся і ледве стримався, аби не похвалити: «Непогана імітація Фроба». Відтак додав:
– Тоді роблю ставку на те, що ви станете старостою.
– Я волів би за краще здобути стипендію Бристольської ґімназії, – зітхнув Гаррі, раптом відчувши себе старшим за свої роки.
– А ваші друзі, Беррінґтон і Дікінс? – запитав Старий Джек, намагаючись поліпшити хлопцю настрій. – Вони також призначені для чогось вищого?
– Дікінса ніколи не зроблять старостою, – визнав Гаррі. – Він не може попіклуватися навіть про себе, не кажучи вже про інших. У будь-якому разі він сподівається стати бібліотечним ментором, а позаяк більше ніхто не прагне цієї посади, то пан Фробішер не позбуватиметься сну, ламаючи голову, кого саме призначити на неї.
– А Беррінґтон?
– Не впевнений, що він повернеться на наступний курс, – у задумі промовив Гаррі. – Навіть якщо він це зробить, упевнений, що і його старостою не зроблять.
– Не варто недооцінювати його батька, – застеріг Старий Джек. – Цей чоловік, безумовно, знайде спосіб, щоб його син повернувся першого дня навчання. І я б не поставив гроші на те, що він не стане старостою.
– Будемо сподіватися, що ви маєте рацію, – не став сперечатися Гаррі.
– А якщо я її маю, то можу припустити, що він вступить, як і його батько, до Ітона?
– Ні, якщо зважатимуть на його думку. Джайлз вважав би за краще потрапити до Бристольської гімназії разом із Дікінсом і мною.
– Якщо він не потрапить до Ітона, то йому навряд чи запропонують місце в ґімназії. Їхній вступний іспит – один із найскладніших у країні.
– Він мені казав, що має план.
– Краще йому бути хорошим, якщо сподівається одурити свого батька, а також екзаменаторів.
Гаррі промовчав.
– Як ваша матір? – поцікавився Старий Джек, змінюючи тему, оскільки було ясно, що хлопчик більше не хоче про це розмовляти.
– Тільки-но отримала підвищення. Зараз вона відповідає за всіх офіціанток у залі «Палм-Корту» і підпорядковується безпосередньо панові Фремптону, управителю готелю.
– Ви мали б дуже пишатися нею, – мовив Старий Джек.
– Так і є, сер, і навіть більше: я це доведу.
– Що маєте на увазі?
Гаррі поділився своїм секретом. Старигань уважно слухав і час від часу кивав. Він бачив одну маленьку проблему, але вона не була непереборною.
Коли Гаррі повернувся до магазину, порозносивши газети перед тим, як піти до школи, пан Дікінс дав йому шилінґ як бонус.
– Ви найкращий працівник, якого я коли-небудь мав, – заявив він.
– Спасибі, сер, –