Буйний День. Джек Лондон
кінця. Ну, й що з того? Знов і знов вертався він до цього запитання.
Буйний День був байдужий до всіх сучасних релігій. Він виробив собі власну релігію чесних учинків і чесної гри з іншими людьми, і в марні розважання про майбутнє життя не вдавався. Усе закінчується разом зі смертю.
Він завжди в це вірив і не боявся. Ось і тепер човен лежав на льоду, на п’ятнадцять футів над водою, а він не мав сили поворухнутись, умлівав від знесилля, але, як і перше, знав, що разом зі смертю всьому край, – і, як і перше, не боявся. Його переконання були прості, але тверді, і їх не міг захитати перший – чи ліпше сказати, останній – спалах тваринного страху перед смертю.
Перед його очима вмирали й люди, й тварини. Цілі десятки таких смертей пригадалися йому. Він бачив живі істоти знов такими, як тоді, і вони його не лякали. Та й чому б? Вони повмирали, вони давно вже мертві. І їм тепер байдужісінько. Вони не лежать животом поперек човна, чекаючи смерті. Умерти не тяжче – навіть легше, ніж він уявляв, і він тепер уже й радів, що його смерть так близько.
Перед ним постала інша картина. Він побачив місто своїх мрій, золоту столицю Півночі, що жила гарячковим життям. Вона примостилася над Юконом, на високому березі, розляглася широко по площині. Він бачив річкові пароплави у три ряди при березі, тартаки в роботі й довгі собачі запряги з важкими вантажними саньми, що везли припаси для копалень, а далі – гральні, банки, біржі, марки, бляшки – усе, що потрібне для великої гри, незмірно більшої, ніж він коли бачив. Який жах – покинути це все, покинути тоді, коли серце віщує близьке щастя, коли вже підходить велике золото! На цю думку життя затріпотіло йому всередині й знов почало нашіптувати свою давню брехню.
Буйний День ізсунувся з човна і, зіпершись на нього спиною, сів на лід. Він хотів не проґавити тієї гри. А чом би й ні? У його виснажених м’язах ще знайдеться хоч трохи сили, аби тільки її зібрати! Тоді він підійме корму й спустить човна на воду. Зовсім не до речі в голові звідкись постала думка, що треба купити в Гариера й Ледю частку їхньої займанщини на Клондайку. Вони, звісно, продадуть третину дешево. Якщо золото виявиться на Стюарті, у нього буде селище Елама Гарніша, і він своє візьме, а якщо на Клондайку, то й тоді дещицю матиме.
А тим часом треба зібрати всю силу. Він простягся на льоду на ввесь зріст, долілиць, і з пів години пролежав спочиваючи, без руху. Коли він звівся на ноги, йому на мить потемніло в очах, але він переміг себе і взявся до човна. Він добре розумів своє становище: коли зразу не пощастить, то вдруге він уже не спроможеться нічого зробити. Для цієї першої спроби треба докласти геть усієї снаги, що він зуміє знайти в собі, і після того в ньому вже не залишиться нічогісінько.
Він цупив і цупив угору корму човна, укладаючи в то зусилля всю свою істоту, витрачаючи себе всього, і душу, й тіло на цю останню спробу. Корма трохи піднялась. Гарнішеві здавалося, що він умліває, але він усе цупив і цупив. Човен піддався і неначе почав сунутися вниз. Зібравши рештки сили, Буйний День перехилився й