Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич
вища, ніж потрібно було б за комплекцією, і через те – дещо цибата. Ходила – всупереч законам жіноцької грації – широким кроком, інколи, в пориві, навіть підбігаючи на ходу. Притому – теж зовсім по-хлопчачому – розмахувала руками. Волосся стригла коротко, не морочила собі голови зачісуванням, і тому бувала переважно розпатлана – з чубчиком на лобі. Обличчя мала широке, вилицювате, очі – китайського косого розрізу, кирпата. Вбиралася Марина в коротку спідничку до колін – всупереч моді й правилам дівочої пристойності, а кохтинку носила картату, з «шотландки», червоних і зелених клітин. Була вона заповзятою спортсменкою-велосипедисткою, – і це було ще одним приводом уважати дочку поважного доктора Драгомирецького «анфан-терібль» та «філь-орібль», бо їздити дівчатам велосипедом уважалося в ті часи непристойним.
Сказавши, отже, Данилові, Харитонові та Флегонтові, що прийде неодмінно і ні в якому разі не запізниться – а це також було важливо, бо запізнювалася вона скрізь і завжди, Марина салютувала хлопцям рукою, сіла на свій велосипед і негайно зникла в лабіринті печерських завулків. В Марини Драгомирецької було на сьогодні ще чимало невідкладних справ: одержати з центральної «Просвіти», на Прорізній, для «Просвіти» печерської різну літературу українською мовою; на Святославській, в приміщенні Вищих жіночих курсів, виступити на мітингу суфражисток – і розгромити суфражистський рух за його індиферентність до національного питання; на Шулявці – взяти участь в установчих зборах організації жінок-українок і домогтися, щоб жінки-українки, окрім крою та шиття, налагодили в своїй організації також вивчення українознавства; на Лук'янівці – в комендатурі Лук'янівської в'язниці – вимагати від в'язничної адміністрації проводити серед в'язнів культурно-освітню роботу українською мовою…
– Ну й швидка! – з подивом і повагою признав Данило, коли за Мариною закурили небруковані печерські дороги.
– Метка! Мене перебалакає! – із захопленням, навіть заздрісно озвався Харитон. – Нам би таку на «Марію-біс»! В два щота зробили б… що-небудь.
Флегонт не мовив нічого, тільки зашарівся і пішов попереду, щоб товариші цього не помітили.
На призьбі під будиночком Брилів товариші побачили гурт ранніх гостей. Харитон зразу ж ухопився за голову:
– Рятуй, Мати Богородице! Вже наші «політики» зійшлися на повний пленум!
«Політиками» заводська молодь прозвала робітників старшого віку, коли вони сходились гуртом і заводили між собою розмову. Такі розмови поміж «стариками» перекидалися неодмінно на політичні питання, виливались у нескінченні дебати і значно затягувалися надовго, допізна.
Прислухавшись до негарячої ще, одначе вже жвавої гутірки на ґанку, Харитон із сумом констатував, що розмова між «політиками» щойно почалась, бо йшла ще тільки про світову революцію. Вже так, без наперед обумовленого порядку денного, повелося, що, зійшовшися, «політики» починали не про щось буденне, близьке, бачене перед очима, а неодмінно здалека – у всесвітньому масштабі. За